Розумний, шляхетний, із нереальним почуттям гумору, справжній, бо не любив фальші, — все це про старшого солдата 44-ї окремої механізованої бригади Євгена Ошиєвського. Він не вагався, коли постало питання йти боронити країну. Адже завжди наголошував, що росіяни нам не брати. Життя воїна обірвалось у березні цього року на Харківщині.
“Євген народився у селі Петрівка-Роменська Полтавської області, — розповідає колишня дружина воїна Марина Ошиєвська. — Після навчання у профтехучилищі отримав професію тракториста, проходив строкову службу в Миргороді, а потім — у Німеччині. Далі Євген навчався у Полтавському геологорозвідувальному технікумі нафти й газу”.
Їхня історія знайомства досить романтична. Співрозмовниця пригадує, що обоє були свідками на весіллі спільних друзів. Марина потрапила туди випадково, мабуть, це була доля.
“Євген підкорив своєю турботою, цілеспрямованістю, — згадує пані Марина. — За декілька місяців ми розписались та повінчались. Народили доньку Вікторію. Чоловік весь вільний час проводив із дитиною, брав її з собою на риболовлю, до лісу. На жаль, сімейне життя у нас не склалось і десять років тому ми розлучились. Але підтримували з Євгеном добрі стосунки, він постійно піклувався про Вікторію. Знаю, що потім у нього була цивільна дружина й у них народилась дочка. Щоби заробити на життя, Євген працював у Бельгії, обслуговував промисли”.
Велика війна застала його в Україні. Євген Ошиєвський саме приїхав у відпустку. “Він підписав контракт і мав повернутися на роботу. Але залишився, бо не міг інакше, — додає співрозмовниця. — Для мене це не було несподіванкою. Пам’ятаю, колись на запитання: “А якби війна, то що робитимеш?” Євген відповів, що без вагань пішов би захищати рідну землю. Я так пишалась цією відповіддю. Служив чоловік у 44-й окремій механізованій бригаді оператором комплексу радіоелектронної боротьби”.
7 березня 2024 року воїн був на чергуванні біля села Вишневе, що на Харківщині. “Євген виявив ворожий дрон і відразу почався мінометний обстріл. Через отримані поранення він загинув на місці, — розказує Марина. — Почувши, що чоловік поліг у бою, не могла довго повірити. Бо здавалось, що наш Женя безсмертний, що його всі кулі минуть. Але... Поховали воїна на Алеї Героїв у Гадячі. Побратими кажуть, що вже помстилися ворогам за Євгенову смерть”.
