Зі своїм майбутнім чоловіком жителька Сарненського району Рівненщини познайомилася у 2021 році під час навчання у місцевому професійному ліцеї. Романтичні стосунки швидко переросли в палке кохання. І вже до кінця року пара стала проживати разом.
Після початку повномасштабної війни жінка виїхала в Польщу, де народила хлопчика. У свідоцтві про народження не вказала чоловіка як батька дитини, оскільки вони не перебували в офіційно зареєстрованому шлюбі. Узаконити свої стосунки мали намір згодом. Та восени 2023-го чоловік загинув на фронті.
Щоб захистити спадкові права сина й отримати пільги від держави для дитини, яка через війну втратила годувальника, жінка звернулася до суду для встановлення батьківства. Попри те, що свекруха не заперечувала батьківство свого сина стосовно внука, Сарненський районний суд призначив судово-генетичну експертизу. Однак не було можливості її провести через відсутність біологічного зразка загиблого військовослужбовця. Власне це й стало головним аргументом суду для відмови в задоволенні позовних вимог. Також суд не прийняв як беззаперечні докази батьківства фотознімки, скрини листування й іншу інформацію про загиблого (де фігурували його цивільна дружина та син), яка була розміщена в соціальних мережах. Феміда послалася на те, що неможливо встановити — ким саме надано й розміщено таку інформацію, а абоненти скрин-листування не ідентифікуються.
Вже після того, як районний суд ухвалив рішення у справі, вдова запропонувала свекрусі пройти ДНК-експертизу на спорідненість з внуком. А отримавши позитивний результат, подала апеляційну скаргу.
“Законодавством не визначено конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства, — коментує речниця Рівненського апеляційного суду Олена Кузменко. — Підставою можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу. У конкретній справі таким доказом став висновок молекулярно-генетичного експертного дослідження, яким встановлено ймовірність того, що мати нині покійного військовика на 99,98% — біологічна бабуся дитини. Крім того, у матеріалах справи є фотознімки, на яких зображений загиблий із сином”.
Колегія апеляційного суду врахувала, що на сьогодні ДНК-тест — єдиний науковий метод точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. І доказова цінність такого дослідження суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
Відтак Рівненський апеляційний суд вирішив: наданий позивачкою висновок експертизи в сукупності з іншими доказами підтверджує, що загиблий військовий дійсно батько дитини. Отож тепер хлопчик може претендувати на частку від 15 мільйонів гривень з одноразової виплати родинам полеглих захисників.
