18 серпня поблизу села Вербове на Запоріжжі був запеклий бій. Одним з перших на штурм ворожих позицій пішов Валентин Слюсарчук, боєць 46-ї окремої аеромобільної бригади. Під шквальним мінометним вогнем він дістав смертельні поранення.
Валентин Слюсарчук народився і виріс у селі Тюдів, що на Прикарпатті. “Він був наймолодший і дуже бажаний. Ми так його любили, що ладні були небо до нього прихилити, — каже Федір Слюсарчук, батько Героя. — У нашій родині завжди лунали тільки українські пісні. Ми знали, що росіяни — то наші запеклі вороги. З 16 років Валентин був прибічником ВО “Тризуб” імені Степана Бандери. У травні 2021 року син став членом цієї організації, дістав позивний “Шелбі”, сумлінно опановував всі дисципліни, яких його навчали”.
Валентин розпочав свій бойовий шлях у другий день повномасштабного вторгнення у складі Добровольчого українського корпусу. “Казав, що не може інакше. А якщо загине, то лише Героєм, не стоячи на колінах. Проте ми всі погані думки відкидали і молилися за його повернення”, — каже батько Героя.
Валентин Слюсарчук звільняв від окупантів Київщину, брав участь у боях на Донеччині та Луганщині. Зі слів побратимів, нерідко наражав себе на небезпеку, щоб вберегти інших. На початку січня 2023 року “Шелбі” (головний персонаж серіалу “Гострі картузи”. — Авт.) приєднався до лав ЗСУ. Служив навідником у 46-й окремій аеромобільній бригаді у складі десантно-штурмових військ.
“Навесні син брав участь у боях за Бахмут, дістав осколкове поранення та контузію. Та, не пройшовши всього курсу лікування і реабілітації, вирушив на навчання до Іспанії з тактичної медицини, щоб уміти не лише стріляти у ворогів, а й рятувати побратимів. Мій син був справді універсальний солдат, бо володів тонкощами снайперської стрільби, знаннями з парамедицини, мав навички кулеметника та гранатометника. Одразу після навчання повернувся у зону бойових дій на Запорізький напрямок”, — каже мій співрозмовник.
Коли Валентина Столярчука поховали, до його батька на кладовищі підійшли побратими бійця і розповіли, що “Шелбі” склав заповіт. У ньому просив заспівати на його могилі улюблену “Пісню про Довбуша”.
“Хіба я міг перечити цьому? Один боєць взяв до рук гітару, під його акомпанемент заспівали інші. Підспівували всі, адже в нашому краю цю пісню знають від малого до старого, — додає Федір Слюсарчук. — Хтось взяв до рук телефон, зняв то все і виклав у мережу. Я навіть не думав, що про мого сина так дізнаються тисячі. Щодня нам надходять сотні повідомлень — люди дякують за Валентина, висловлюють співчуття і захоплюються мужністю та незламністю мого сина”.
