Олександр Щетінін був вихованцем футбольного клубу “Динамо” і свого часу виступав за столичні “Локомотив” та “Арсенал”. 33-річний спортсмен із позивним “Динамо” загинув на Запорізькому напрямку 29 вересня цього року під час виконання бойового завдання.
“Олександр починав футбольний шлях в академії “Динамо”, але в десятирічному віці перейшов до нашого клубу, — розповідає Петро Дмитренко, наставник футбольного клубу “Локомотив” (Київ), під орудою якого тренувався Щетінін. — Був сильним атакувальним гравцем, грав у півзахисті та нападі. Дуже відповідально ставився до тренувань. А ще мав добрий характер. Коли інші насміхалися з помилок слабших, то Олександр завжди їх підтримував. Співчував тим, кому щось не вдавалося на футбольному полі. Із нашого клубу він перейшов у столичний “Арсенал”.
Андрій Литвин, який тренував футболіста в “Арсеналі”, каже, що Сашко був дуже комунікабельний, порядний та дисциплінований. “Можливо, далося взнаки виховання батька-військового. Щетінін не любив програвати, а після поразок навіть плакав. Водночас Сашко мав внутрішній стрижень і боровся за правду та справедливість. Не дивно, що він свідомо пішов на війну, щоб захистити свободу України, рідну маму і брата”, — каже Андрій Литвин. За його словами, Олександр Щетінін пройшов навчання у Німеччині та був умілим воїном.
Рідний брат Героя, Тимур Щетінін, зауважує, що Сашко міг не йти на війну. “У 2016 році він пережив онкологію, йому зробили операцію з видаленню саркоми на лопатці. Тривалий час його ліва рука не функціонувала повноцінно. Олександр мав інвалідність. Його не хотіли брати до війська, але брат був дуже наполегливий і домігся свого. Він пішов на війну добровольцем, хотів захищати країну, хотів бути корисним Україні. Сашко і на війні знайшов себе, дарма що було йому там важко, — розповідає Тимур Щетінін. — А ще Олександр дуже любив свою родину. І не лише мене та батьків, але й двоюрідних братів і сестер. Вони для нього були як рідні. Можливо, через наше грузинське коріння по маминій лінії. До речі, наші грузинські родичі також відчули на собі російську агресію, деякі з них загинули під час війни в Абхазії”.
Поховали Олександра Щетініна з військовими почестями на Алеї Слави у Вишгороді, де минули його дитинство та юність.
