Андрій Худак із села Зелена, що на Прикарпатті, був опорою для всієї родини. З першого дня повномасштабного вторгнення він став на захист країни у складі 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Служив на Запорізькому напрямку. Загинув 19 березня 2024 року під Гуляйполем.
“Андрій був наймолодший у родині, мав двох старших братів. Змалку захоплювався футболом і часто вільний час проводив на стадіоні. Допомагав батькам у господарстві. Закінчив Надвірнянський фаховий коледж Національного транспортного університету, де здобув спеціальність “економіка підприємства”, — розповідає дружина захисника Марія Худак. — Отримавши диплом, пішов до армії. Після демобілізації працював сторожем у Надвірнянському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті, а згодом влаштувався на фірму, яка займалася ремонтом доріг”.
Із першою дружиною сімейне життя в Андрія не склалось, але він постійно спілкувався з двома дітьми та допомагав їм. З Марією чоловік був знайомий давно, адже мешкали на одній вулиці. Проте кохання між ними зародилось кілька років тому.
“Я працювала за кордоном, приїхала додому оформляти документи, і ми зустрілись у спільній компанії. Андрій підкорив своєю турботливістю, щирістю та надзвичайним почуттям гумору, — додає дружина. — Я ще жартувала, що він переманив до себе всіх моїх друзів, бо вони стали і його найкращими приятелями. Коханий був дуже харизматичний, наче магнітом притягував до себе. Ми мали однакові погляди на життя, слухали ту саму музику. Заради Андрія я залишилась удома і більше не поїхала за кордон. Ми мріяли мандрувати Україною, купили спальники, намети, у мережі читали про водоспади, замки, вписували їх у свої маршрути...”
У перший день війни Андрія Худака мобілізували — служив сержантом у стрілецькій роті. Якось захисник зробив коханій сюрприз — надіслав бандероль із каблучкою. Так оригінально покликав її заміж. Коли був у короткій відпустці, пара розписалась. Андрій повернувся на фронт, а Марія чекала на нього й волонтерила.
“Коханий воював на Запорізькому напрямку. Там було пекло. Але він ніколи не скаржився. Вірив, що все буде добре і ми неодмінно переможемо, хоч би як важко було, — каже Марія. — Вранці 19 березня 2024 року ми ще спілкувалися з чоловіком. Незадовго до цього я йому відправила передачу, в яку поклала кілька шоколадок. Андрій обіцяв, що посмакує ними пізніше. А ще сказав, що з побратимами повинні евакуювати бойові машини. Пізніше мені розповіли, що під час виконання цього завдання стався приліт ворожої ракети. Разом із коханим тоді загинули ще двоє військовослужбовців з Пасічнянської громади — Василь Садрук та Ігор Дутчак. Всі троє вони були найкращими друзями”.
Поховали 35-річного молодшого сержанта Андрія Худака 24 березня у рідному селі з військовими почестями. Того ж дня мешканці громади попрощалися і з двома його побратимами. Щотижня дружина Марія з обмеремком квітів їде до чоловіка на кладовище. “Він був коханням мого життя. Я втратила не лише дбайливого чоловіка, але й друга, — зауважує згорьована жінка. — Ми мали багато планів, Андрій дуже любив життя. А війна так рано його забрала”.
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) сержанту Худаку Андрію Богдановичу