Прикарпатець Анатолій Вертепний брав участь в АТО/ООС. Коли почалася велика війна, добровільно пішов до військкомату. Воював у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс” та в “Азові”. Поліг 5 квітня 2023 року на Донеччині під час мінометного обстрілу.
“Минув майже рік з часу його загибелі, а я досі не знаю, як жити без коханого. Він був такий сильний, міцний, надійний...” — з болем каже Іванна Вертепна, дружина Героя. З дитинства Анатолій був великим патріотом України: підлітком у радянські часи намалював на радянському прапорі тризуб. Батькам відчайдуха та і йому заледве вдалося уникнути серйозної відповідальності.
Після закінчення школи хлопець відслужив в армії, вступив у Львівський національний лісотехнічний університет. У 1998 році юнак познайомився з майбутньою дружиною, теж студенткою. Зустрічалися три місяці. А потім молодята побралися. Анатолій всім казав, що боїться втратити дівчину-красуню. Їхнє весілля було великим і гучним.
Згодом у молодят народилося двоє синів: Арсен і Артем. “Для дітей Анатолій був насамперед другом і порадником, — мовить дружина. — Нині старший син — магістр права. Молодший, одинадцятикласник, теж хоче стати юристом і допомагати людям, як тато”.
У мирний час Анатолій Вертепний працював провідним мисливствознавцем — керував єгерями, боровся з браконьєрами. “Також він встановлював годівниці для тварин, обліковував їх. За свою роботу був удостоєний звання “Відмінник лісового господарства”, — згадує Орина Погорєлова, колега Героя. На якийсь час прикарпатець поїхав до Англії на заробітки. Але довго без родини та рідного краю бути не міг, повернувся додому й знову пішов працювати в лісове господарство.
З 2015 року Анатолій Вертепний захищав Україну в АТО/ООС. На честь рідного селища взяв собі позивний “Вигода”. “Я плакала, не хотіла, аби він йшов, але мусила змиритися. Бо якщо чоловік вже щось задумав, то годі було його переконати, — каже пані Іванна. — На Сході відслужив 14 місяців. Повернувся геть іншим — радикальним патріотом. Був депутатом селищної ради трьох скликань. Допомагав побратимам як голова громадської організації “Вигодська спілка учасників бойових дій”.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Анатолій сказав дружині, що йде на роботу, а сам попрямував у військкомат. Воював у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”, був командиром відділення. “Ми познайомилися у перший день війни. Далі разом служили в розвідроті “десятки”, — згадує Василь Дида, побратим воїна. — Був з ним на різних завданнях. Зокрема, ми охороняли у сірій зоні “технарів”, які перехоплювали розмови ворожих пілотів, боролися з диверсійно-розвідувальними групами. Було непросто. Та з Анатолієм — завжди спокійно. Він був людиною-скелею”.
Анатолій Вертепний боронив країну від російських окупантів на Житомирщині, Київщині, Донеччині. Під час боїв був двічі поранений. Проте після лікування знову повернувся на фронт. У березні 2023-го Герой за власним бажанням перевівся у 3-тю окрему штурмову бригаду “Азову”. Казав, що там всі йому близькі по духу. “Коли чоловік був удома на реабілітації, наші сини запитали: “Тату, а ти би здався у полон?” Той відповів: “Ніколи, краще смерть”, — каже Іванна Вертепна.
Якось Анатолій зателефонував дружині й сказав, щоби не переживала, бо з ним п’ять днів не буде зв’язку. Іванна запитала, куди він їде. Відповів одним словом: “Бахмут”. Жінка дуже хвилювалася, але намагалася гнати від себе погані думки, бо знала, що коханий — досвідчений воїн... Загинув Анатолій Вертепний 5 квітня 2023 року під час мінометного обстрілу. “Я якраз була на роботі, побачила працівників ТЦК і все зрозуміла, почала кричати, — розповідає дружина. — Найважче було повідомити про це синам. Старший казав, що не вірить у смерть батька”. Рідні впізнали його за шрамом на руці й татуюваннями.
Поховали старшого сержанта ЗСУ Анатолія Вертепного у рідній Вигоді. Воїна нагородили орденом “За мужність” III ступеня, медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям” та відзнакою “Лицар бойового чину”.
