Після Революції Гідності Євгеній багато разів намагався потрапити до війська, і щоразу чув відмову через вік — йому тоді було лише 18. Але це не спиняло хлопця, зрештою він таки домігся свого.
"Якось у дев'ятирічному віці син поскаржився, що його побили, — згадує 51-річний батько Олександр Ролдугін. — Я порадив зайнятись спортом. Він обрав дзюдо". Відтоді Євгеній тренувався у хмельницькій спортивній школі, а вже через півроку виборов на змаганнях перше місце.
Крім того, Євгеній цікавився літературою й географією, найбільше ж любив історію. "Пригадую, коли він вчився у школі, я спитала, як вдається отримувати 12 балів з історії, якщо ні разу не відкривав книжку, — каже його мати Олена. — Виявилось, син прочитав підручник ще до початку навчального року. У нього була дуже гостра пам'ять".
Школу Євгеній закінчив із загальним балом 198, тож міг вступити до будь-якого вишу. "А обрав ЧНУ імені Юрія Федьковича через те, що побачив оголошення про прийом до секції панкратіону — це суміш бойових мистецтв", — ділиться батько. — Відтак почав навчатись на географічному факультеті університету і вдосконалювати свої спортивні навички.
Згодом Євгеній здобув звання кандидата у майстри спорту з панкратіону і греплінгу, став володарем пурпурового пояса з бразильського джиу-джитсу. "Син постійно шукав шляхи для розвитку й вдосконалення, — твердить батько. — Він завжди керувався правилом: "Стати завтра кращим, ніж був позавчора".
"Женя був романтик, любив подорожі, спорт, багато читав, – розповідає одногрупник і побратим Назар з позивним "Турист". — А ще він був вірний друг, завжди дотримував слова й ніколи не порушував свого життєвого принципу: честь і правда". У 18 років Євгеній став учасником Революції Гідності.
Опісля ж почав шукати можливість стати на захист країни. Щотижня Євгеній їздив до різних штабів, а йому відмовляли, мовляв, замолодий ще воювати. "Але він був упертий хлопець, — запевняє батько. — Часто повторював: "Я вірю в те, що роблю". Зупинити його було неможливо".
Вкотре Євгеній поїхав проситись на війну в день свого 19-річчя, прихопивши всі медалі зі спортивних змагань. Так і потрапив до добровольчого батальйону "Свята Марія". Повернувся додому щасливий, попросив маму благословити. "Я все одно піду на війну, але з твоїм благословенням мені буде легше", — сказав. А першого вересня 2014 року замість того, щоб повернутись на навчання, вирушив на війну.
Євгеній Ролдугін брав участь у бойових діях під Маріуполем, у районі Павлополя, Сартани. У перервах між ротаціями тренувався та виступав на змаганнях, займався тренерською й суддівською діяльністю, заочно закінчив навчання в університеті.
"Йому важко було всидіти вдома, тому приєднався до лав батальйону ОУН, поїхав у Піски, — каже "Турист". — Пригадую, коли Женя з побратимом стояли на посту, в окоп прилетіла граната, по рації передали, що на їхній позиції — "трьохсотий". Я побіг туди, а Женька вже надавав допомогу бійцю. Він був надійний і самовідданий воїн".
За словами батьків, Євгеній повернувся з війни у важкому фізичному й емоційному стані — кінцівки були відморожені, ще й зіштовхнувся з негативним ставленням до добровольців. "Він розчарувався в людях, втратив віру в Бога — а це для нього було найгірше", — ділиться мати. Тож одного дня Євгеній прийняв рішення здійснити паломницьку ходу до Манявського монастиря, взявши з собою лише одну хлібину й пляшку води.
Почав ходу на день народження батька, а завершив через 11 днів — в день народження мами. Три дні молився із монахами, пив воду зі святого джерела. А тоді подзвонив мамі: "Я отримав відповіді на всі питання. Господь допомагає, просто треба вміти Його почути". "Таким був шлях зцілення його душі, — каже пані Олена. — Почав грунтовно вивчати Біблію, його віра зміцнювалась".
Торік 24 лютого на світанку Євгеній крикнув батькам: "Почалось! Бомблять наші міста". І поїхав до Одеси рятувати цивільних, вивіз до Хмельницького жінок. Поспав три години й вирушив до Києва — у свій батальйон, у складі якого захищав столицю, брав участь у звільненні Київщини. У березні минулого року "Тунгус" — такий позивний він мав — потрапив під БМП-2 й зазнав численних осколкових поранень рук і ніг. Після одужання пройшов навчання на парамедика і повернувся на фронт, вступивши до 54-ї ОМБр імені гетьмана Івана Мазепи. Воював на Сіверському напрямку.
Фото надала мати Героя
"Женя загинув 11 вересня під Харковом, вивозячи з поля бою пораненого побратима", — каже Назар. "Не було й хвилини, аби я не думав про нього, — зітхає батько. — Душу розриває біль і відчай. Але є гордість за сина — Героя, ми ним пишаємось!"
Євгенія Ролдугіна нагороджено відзнакою "За участь в антитерористичній операції", орденом "Лицарський Хрест Добровольця", медаллю батальйону спецпризначення "Свята Марія", почесною відзнакою "За оборону Маріуполя", бойовою відзнакою добровольчого батальйону ОУН "Віра. Сила. Честь".
А недавно вийшла в світ книга Євгенія Ролдугіна "Час відважних" — про період війни 2014 — 15 років.
