Андреас Галлоцці був бійцем Інтернаціонального легіону. Коли почалася повномасштабна війна, він, не вагаючись, покинув мирну Францію, щоб стати на захист України. Під час виконання бойового завдання під Куп’янськом Андреас з гранатомета знищив російський танк, врятувавши товаришів. За це був нагороджений медаллю “За сумлінну службу” III ступеня.
“У дитинстві Андреас колекціонував мініатюрні автомобілі та військову техніку, зокрема танки, — розповідає мама Героя Едіт Метьє. — Зі шкільних предметів найбільше любив історію. Андреас був нашою єдиною дитиною...”
Пані Едіт каже, що син був справжнім романтиком: “Він хотів жити на благо людей, боротися проти всіх страждань, і тому за покликом серця вирішив стати на захист України.
Андреас ніколи не розповідав ні про труднощі на фронті, ні про свої страхи. Він був стрільцем і часто мені повторював: “Мамо, я на своєму місці!” Він був добрим вояком. Перед Різдвом замінив свого пораненого керівника. Дбав про логістику підрозділу, влаштовував на лікування поранених бійців. А восени минулого року зі старого гранатомета Андреас знищив російський танк і тим самим врятував одного зі своїх бразильських побратимів, який повернувся додому на Різдво”.
Родина Андреаса з нетерпінням чекала, коли й він живим та здоровим повернеться додому. І за великим сімейним столом усі разом смакуватимуть його улюблену піцу.
Однак Андреас немов передчував, що більше не зможе побачити рідних і близьких. Незадовго до своєї загибелі він написав останнє повідомлення: “Моя рідненька ненько, мої дорогі рідні, мої найдорожчі друзі. Для мене війна закінчилася. Я ні про що не шкодую, я бачив великий героїзм і страшні жахіття. Я молюся, щоб доля була милосерднішою до вас. Наше життя на землі не вічне. Я дякую небесам за всі радощі, за все щастя і випробування, які принесла мені доля. Моє життя прекрасне і майже здійснилося. Ці слова будуть, напевно, останніми. Лише диво зможе мене врятувати. Я не зможу залишити своїх побратимів у цьому пеклі. Це мій божевільний вибір: я б’юся за Францію, Україну та Європу. Не сумуйте за мною, я знайшов свій сенс буття і непохитність. Єдине, про що я жалкую, це те, що не знайшов свого кохання і не встиг сказати, як я сильно вас люблю”.
Андреас загинув у бою під Сватовим 16 лютого цього року від осколкового поранення у шию. За словами побратимів, позицію, на якій був Герой, накрило артилерійським вогнем.
...Мама Андреаса щодня перечитує останнє синове повідомлення. “Я пишаюся ним. Я завжди буду ним пишатися. Часто дивлюся на небо і думаю про мого хлопчика, якийсь тепер там, серед зірок...” — каже, витираючи сльози, Едіт Метьє.
