Мирон Бас родом із села Підлісся, що на Львівщині. Виріс у багатодітній родині — у нього п’ять сестер і молодший брат. Після строкової служби клав бруківку, одружився з коханою Галиною.
“Мирон усе вміє робити, має золоті руки. А ще він добрий, співчутливий і безвідмовний. Могли до нього вночі подзвонити й попросити про допомогу — завжди відгукувався”, — каже 52-річна пані Наталія, мати воїна.
“Я потрапив до армії несподівано, — з усмішкою признається Мирон. — На початку травня 2023-го на одній з вулиць Львова до мене підійшли представники ТЦК, перевірили документи. Погодився поїхати до військкомату. Там мені поновили облікові дані й визнали придатним до служби. Дали шість днів на завершення справ і збір речей”. Після мобілізації Мирона Баса відправили на полігон, а згодом — на навчання до Великої Британії, де протягом місяця вивчав тактику ведення бою в місті, лісосмугах, окопах. Повернувшись, доєднався до лав 81-ї аеромобільної бригади, став кулеметником. Його донечці Марічці тоді ще не виповнилось і двох рочків.
Фото надав співрозмовник
У серпні разом із побратимами воїн із позивним “Бас” потрапив на Луганщину. “Противник гатив з різної зброї, починаючи від міномета 40-го калібру і закінчуючи “сонцепьоками”, "градами", великокаліберними мінометами, — згадує мій спвірозмовник. — Ще й закидали газовими гранатами. А ми вдягали протигази, змочували поверхні бліндажа водою, щоб затримувався потік газу. Якось витерпіли”.
22 березня цього року бійці відбили два штурми росіян. Близько п’ятої вечора ворог став бомбити їхні позиції. “Над нами низько завис дрон, ми не могли зрозуміти, чий він, бо в повітрі тоді було багато і наших, і ворожих безпілотників, — каже Мирон Бас. — Зрештою побратим влучив у цей дрон, але він встиг скинути гранату. Я побачив, як вона падає прямо на мене, спробував ухилитись, але не встиг...”
Під час вибуху воїн зазнав численних поранень: йому перебило ліву ногу, права зазнала перелому, осколками травмувало обидві руки, живіт. Побратими миттєво наклали турнікети й півтори години виносили важкопораненого на ношах під щільним вогнем ворога. У стабпункті, який був у зоні бойових дій, Мирону надали першу допомогу: перев’язали, знеболили. Одразу ж після цього прибув медевак, який доставив пораненого до Сіверського стабпункту. Боєць був у критичному стані, адже втратив багато крові.
“Отямився аж в дніпровській лікарні. Ліву ногу вже ампутували вище коліна, а на правій стояв апарат зовнішньої фіксації. Прооперували кишківник, — згадує воїн. — Лікар спитав мою адресу й номер телефону рідних. Я дивом зміг згадати татів номер”. Уже наступного дня батько приїхав до Мирона разом із невісткою Галиною.
Невдовзі воїна переправили до однієї зі столичних лікарень. Там бійцю провели повторну операцію на кишківнику, ампутували три пальці на правій руці. Прооперували лівий лікоть, в якому осколок перебив нервові закінчення і сухожилля, вилучили уламок з передпіччя. Загалом медики навіть не рахували, скільки осколків витягли з тіла воїна.
“Я працюю в реанімації, до всього звикла. Але бачити свою дитину в такому стані — дуже тяжко, — зауважує пані Наталія. — Проте Мирон нас розраджував, жартував. Він дуже сильний і життєрадісний. Донька Марічка не бачила батька майже рік (хіба що по відеозв’язку), до того ж він був весь у шрамах. Не дивно, що вона спершу трималась осторонь. Проте згодом звикла. Тепер щоразу лягає поряд із татком і міцно його обіймає”.
Фото надав співрозмовник
Медики львівської лікарні святого Пантелеймона вкоротили розтрощену кістку на правій нозі воїна й встановили титанову пластину. А також видалили осколки з двох пальців правої руки, зробили реампутацію мізинця на лівій, бо з’явився остеофіт — кістковий наріст. На біду, у правій нозі Мирона активувалась інфекція. За словами лікарів, інфіковані рани — одне з найпоширеніших і найважчих ускладнень при мінно-вибухових травмах. Із проблемою медики боролись протягом трьох місяців, за цей час інфекція знищила значну частину м’язів його ноги.
Згодом Мирона перевели до НРЦ “Незламні”, фахівці якого взялися працювати над відновленням фізичної форми воїна. “Майже пів року права нога була випрямлена, тому колінний суглоб і м’язи атрофувались, — розказує Мирон Бас. — Заняття допомогли, вже можу піднімати ногу. На лівій культі розвинувся тромбоз, тож наразі проходжу дообстеження. І чекаю на протез”.
Фото надав співрозмовник
Загалом після поранення воїн переніс близько 13 операцій. І хоча медики не можуть прогнозувати, коли саме “Бас” стане на праву ногу, запевняють, що це неодмінно станеться. “Я дуже переймалась, чи зможе син адаптуватись у житті без ноги, — ділиться пані Наталія. — Але він запевнив, що все буде добре. Каже, що й на роботу повернеться”. До слова, бійця й справді чекають на попередньому місці праці. “Звісно, я вже не зможу бути бруківником, — каже 29-річний Мирон. — Та начальник запевнив, що підприємство придбає транспортер для розвезення інструментів чи навіть трактор, для керування якими не потрібні дві ноги, аби я міг повернутись на роботу. Вірю, що все вдасться”.