Після закінчення інтернатури Дмитро Білий влаштувався отоларингологом у міську лікарню імені Є. Карабелеша. 1 серпня був його перший робочий день. Близько 11-ї години у медичний заклад поцілила ракета окупантів...
“Із Дмитром ми познайомились наприкінці серпня 2015 року, коли обидва прийшли навчатися у Запорізький державний медико-фармацевтичний університет, — розповідає товариш загиблого Артур Цюприк, нині військовий лікар. — Дмитро сам підійшов до мене, помітивши на моїх руках сліди від поранення, якого я зазнав на фронті. Без слів усе зрозумів, підтримав добрим словом. Усі роки навчання ми поряд сиділи на студентській лаві”.
За словами Артура Цюприка, Дмитро з дитинства марив професією лікаря. “До університету вступив з першого разу на бюджет. Його улюбленим предметом була хімія, і навіть у вільний від пар час Дмитро дивував нас якимись експериментами. А ще — дотепно жартував, любив рок-музику. Він був душею нашої компанії.
У липні 2022-го Дмитро з мамою виїхав з окупованого Херсону, де проходив інтернатуру, і працював лікарем у Запоріжжі. Другові пропонували залишитись там, але він навесні цього року повернувся до рідного міста та своєї лікарні. Дмитро горів улюбленою роботою”.
...Того фатального дня Дмитро із медичною сестрою перебували в операційній. “Його сильно посікло уламками, він загинув на місці. Поранена медична сестра у важкому стані, її перевезли до Києва, — додає товариш загиблого. — Коли знайомі сповістили, що Дмитра більше нема, я не повірив. Ну як же так: нашого позитивного, амбітного і талановитого товариша я більше не почую та не побачу?!”
25-річний Дмитро Білий був єдиний син у батьків. Своєї родини молодий лікар так і не встиг створити.
