До війни Олександр Лабунський із міста Сарни працював у пожежно-рятувальному загоні, був вірним товаришем, пліч-о-пліч з колегами боровся з вогнем і рятував людей. Згодом став на захист України — у формі ЗСУ.
“Олександр після школи навчався у ПТУ №21 на електромонтера. Потім продовжив освіту в технікумі, де здобув диплом за фахом електризація та механізація сільського господарства, — розповідає батько загиблого Героя України Микола Лабунський. — Далі була армія: військова частина у рідних Сарнах, Олександр був водієм у пожежному відділі.
Син часто їздив на змагання, які організовувало Західне оперативне командування, з пожежних видів спорту. Здобув дві золоті, стільки ж срібних та бронзову медалі. Професія рятувальника так припала до душі, що Олександр отримав вищу освіту у Львові за цією спеціальністю. Але син змалечку марив армією. Завжди рівнявся на свого вже покійного дядька, який був військовим, приміряв його форму. І знаєте, Саші вона дуже пасувала. Син завжди наголошував, якщо служитиме в армії, може бути корисним людям, своїй державі. Ми знали, що не зможемо його відмовити, тому навіть не робили спроб.
У 2017 році син уперше поїхав у ротацію на Донбас, служив у Волновасі — ремонтував озброєння та їздив на машині. Другий раз він вирушив на Донбас у 2020 році — у Мангуші ніс службу. На фронті отримав позивний “Лом” — побратими взяли з його прізвища, імені та по батькові перші букви.
У січні цього року син повернувся додому у відпустку. Її він провів зі своїми дітьми — 18-річним Романом, 15-річним Ярославом (хлопці навчаються в одному училищі) і 12-річною дочкою Мирославою. Із дружиною вони розлучені, та Сашко постійно допомагав своїм дітям. Хорошим був татом, тому вони важко переносять цю втрату. Я зроблю все, аби замінити їм тата”.
Після повномасштабного вторгнення рф 24 лютого Олександр Лабунський разом із побратимами виїхали на передову.
“Там він був у штурмовій бригаді бійцем. Спочатку несли службу під Бучею, розбили загін кадировців, які наступали на це місто. Було дуже важко, обстріли орків майже не спинялись. Але Сашко не скаржився ні на що. Казав, що все добре, — пригадує тато Героя. — Потім бійці несли службу в Гуті-Михайлівській на Київщині, що поблизу Вишгорода. Напередодні над місцем, де перебував мій син та побратими, літали ворожі безпілотники. Вистежували їх... А вранці 14 березня почався бій, син зумів знищити чимало ворожої техніки та особового складу ворога. Але останній накрив “градами” і Олександр загинув на полі бою.
Ховали ми його у Сарнах. Під час церемонії прощання дізнались, що син став Героєм України. Так, ми ним пишаємось, він проявив себе мужнім та сильним бійцем. Він був простим солдатом, а тепер став Героєм України”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому приходять повістки, якщо весняний призов скасували
