За життя військовий з Івано-Франківщини був удостоєний найвищої нагороди — звання Героя України, з врученням ордена “Золота Зірка”. Під час війни отримав і звання майора. Проте друзі та побратими кажуть, що нагороди та звання для Олександра не мали великого значення. Найголовнішим було небо, про яке він мріяв з дитинства.
“Стати льотчиком Сашка змотивував дідусь, — каже товариш дитинства Дмитро Максим’юк. — Якось він зробив Олександрові літачок з дерева та повісив на стовпа. Коли дув сильний вітер, пропелер сильно крутився, і ми, малюки, часто прибігали, щоб подивитися на нього...”
Після школи хлопець з села Верхній Вербіж, що на Івано-Франківщині, вступив до Київського військового ліцею імені І. Богуна. Далі вчився у Харківському національному університеті повітряних сил імені І. Кожедуба. Службу проходив на посаді начальника розвідки штабу 299-ї бригади тактичної авіації. За час своєї кар’єри здійснив майже 100 бойових вильотів, під час яких знищив понад 20 танків, приблизно 50 бойових одиниць бронетехніки та інших засобів, а також більш як 300 осіб живої сили противника.
Ростислав Лазаренко, побратим і командир Олександра Кукурби, згадує його як дуже сміливу та відповідальну людину. На початку війни вони літали в парі.
“Звичайно, страшно всім, — каже мій співрозмовник. — Адже ти ніколи не знаєш: повернешся після бою чи ні. Але Сашко ніколи не показував страху. Якщо бачив, що хтось не хоче летіти, завжди пропонував себе на заміну”.
Хоч Олександрові Кукурбі було лише 27 років, він піклувався про молодших побратимів. Командир призначив його відповідальним за підготовку новоприбулих, і той навчав їх усього, що сам знав та вмів.
“Так вийшло, що в нашій частині дорослі дядьки, які мали вести в бій, з початком війни через страх відмовилися виконувати свої обов’язки. З часом до нас стали скеровувати все молодших і молодших льотчиків, які потребували практики, — додає Ростислав Лазаренко. — Я виділив групу хороших ведучих, які готували молоде покоління. Одним із них став Сашко. Інколи він був жорсткий і дуже вимогливий, але тільки задля того, аби краще навчити хлопців. З надією, що це врятує потім їм життя”.
Олександр Кукурба підготував багатьох пілотів, які донині виконують бойові завдання. Він постійно працював над самовдосконаленням, хотів віднайти спосіб атаки, який буде найбезпечнішим та найефективнішим.
“Ми називали Сашка “Маверік”, бо він навіть у спеку носив зі собою шкіряну льотну куртку, як персонаж із фільму “Найкращий стрілець” (у стрічці йдеться про військових пілотів. — Авт.), та й характером на нього був схожий, — зазначає побратим. — Він літав дуже вправно, мав талант до цього й неймовірний досвід. Ми з ним вирішили, що після перемоги підемо вчитися в академію, щоб згодом розпочати змінювати військову систему”.
Олександр Кукурба посмертно став повним кавалером ордена Богдана Хмельницького. У героя залишилися молодший брат, мама й бабуся.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як захисники України та їхні родини можуть отримати гроші на власну справу
