...“Славайсу! — зустрічає мене на порозі оселі 72-річна Василина Хрищук. Вони разом з 78-річним чоловіком Миколою живуть на хуторі Дарадуди, що на Буковині. Їхня музична історія — сповнена справжнього натхнення!
Пан Микола рано залишився сиротою. Ним опікувались односельці, брали зі собою на ферму чи на полонину. “Ось там я і навчився музикувати на скрипці, яку мені дали мої опікуни. Поки пес худобу пас, я собі грав, вивчав інструмент та його можливості”, — каже пан Микола.
“А як парубком став, то мене зустрів і закохався з першого погляду, — сміється пані Василина. — Пригадую, прийшов до батька і просив моєї руки. Тато тоді мене питає: “Хочеш заміж за Миколу?” Я то хотіла, але боялася так сказати, тому відповіла: “Як скажете, батечку”. Дякувати Богу, тато погодився на наш шлюб. З Миколою я дуже щаслива — завжди він мене розвеселяв піснею. А найбільше люблю в його виконанні “Гуцулку” — мелодію, без якої не відбувається жодне справжнє гуцульське свято”.
Тато тоді мене питає: “Хочеш заміж за Миколу?” Я то хотіла, але боялася так сказати, тому відповіла: “Як скажете, батечку”.
Сама ж пані Василина грає на сопілці та цимбалах. “А понад усе — люблю співати!” — каже вона.
Тим часом пан Микола запрошує до кімнати з музичними інструментами. Тут — два баяни, дві скрипки, сопілка і цимбали.
“Надбали інструментів за ці роки, аби було на чому заграти, коли сім’я з’їжджається, — пояснює пан Микола. — А вона в нас велика: 5 дочок, 8 синів, 33 внуки і вже 3 правнуки. Й усі мають хист до музики!”
Діти та онуки пана Миколи й пані Василини вміють грати на цих інструментах. Навчались одне в одного — музичної освіти ніхто не здобував.
“Вечорами, коли не було роботи, ми сідали разом і музикували, — згадує Василина Степанівна. — Так і навчилися. Тепер, коли приходять діти, внуки, розкладаємо столи отут по периметру кімнати, аби всі помістились. Сідаємо і теж граємо на інструментах, співаємо. І “Дідову гуцулку”, і “Червону руту”, і “Гуцулку
Ксеню” — за одну гостину зо 50 пісень виконуємо. А коли в когось яке свято, то наші діти музик не кличуть — один одному грають”.
Діти та онуки Хрищуків професійно музикою не займаються — лише для душі. За винятком сина Юрія — він заробляє на музиці, граючи на весіллях уже з десяток років.
Пані Василина насамкінець каже: “Немає нічого кращого, як велика і дружна сім’я. А триматись разом легше, коли щось поєднує. Нас же міцно єднає любов до музики!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про секрети пар, котрі прожили у шлюбі понад 60 років
