“Я люблю життя”, — впевнено каже Оля. Талановита, красива, має донечку-принцесу Софійку й коханого чоловіка Романа. Уміє малювати картини й ікони. От тільки мрію про персональні виставки була змушена відкласти. Бо вдень вона доглядає своїх найрідніших. А вночі вишиває, шиє і виготовляє речі на продаж — аби заробити їм на їжу та лікування.
Оля з дитинства любила малювати, мріяла стати видатною художницею. Закінчила навчання в Академії мистецтв. Викладала в художньому коледжі, займалася реставрацією, малювала. Мріяла творчістю допомагати хворим, бідним дітям. Але життя готувало їй інше випробування.
...Подружжя Матвіїшиних мріяло про дитину три роки. Врешті Оля завагітніла. У цей час лікарі виявили у жінки проблему — нестачу кисню для плоду. Оля певний час лежала на підтримці, вживала ліки... Пологи теж нелегкі. Та пара була щаслива — у них народилася донечка Софійка!
Дівчинка відставала у розвитку. У три місяці була кволою, не тримала голівку. Сідати почала аж у 9 — 10 місяців. У рік і 3 місяці дитина спробувала зробити перші кроки. Але раптом злягла — й не могла ані сісти, ані встати. Тоді Софії поставили діагноз — спінальна м’язова атрофія (СМА).
Лікарі попередили: діти з таким діагнозом не живуть довго, здебільшого до двох-трьох років. Навіть запропонували віддати дівчинку в будинок для неповносправних.
“Нас це так шокувало, — пригадує жінка. — Ми з чоловіком дуже любимо нашу донечку! Тож вирішили боротися за неї”.
Ми з чоловіком дуже любимо нашу донечку! Тож вирішили боротися за неї.
Масажі, лікувальна гімнастика щодня — і в 4,5 року дівчинка могла сидіти, тримаючи спинку, голову, стала рухати ніжками, повертатися зі спинки на живіт. Батьки дуже раділи прогресу й думали, що життя потрошку налагоджується, та доля послала ще одне випробування.
ОПЕРАЦІЮ ВІДКЛАЛИ ЧЕРЕЗ КАРАНТИН
Восени 2019-го Роман Матвіїшин поїхав на роботу в Польщу — не тільки на заробітки, але й задля того, аби за страховкою безплатно отримувати для донечки медпрепарат, що дає їй шанс на краще життя, та в Україні не зареєстрований. Але вже за два місяці повернувся додому, бо самопочуття чоловіка погіршилося — він дуже часто непритомнів. Якось через запаморочення мало не впав на будівництві з четвертого поверху — в останню мить колеги спіймали його за каптур.
Напередодні Нового року Роман отримав результат МРТ: у його голові виявили велику доброякісну пухлину. Операцію з видалення призначили на січень, але перенесли через гайморит, згодом відтермінували через підвищену температуру, потім — через карантин...
“Пухлина росте. У чоловіка регулярно стаються епілептичні напади”, — каже Оля. І додає, що боїться навіть вийти у магазин — аби не пропустити напад. Якось це сталося, коли Роман був на кухні. Чоловік схопився за вмикачі газу на плиті, де стояла каструля з окропом. На щастя, Оля встигла забрати посудину в раковину, а потім відірвати спазмовані пальці Романа від плити й надати допомогу.
Пухлина росте. У чоловіка регулярно стаються епілептичні напади.
Через карантин Оля відмовилася від допомоги інших, навіть матері. Адже і в донечки, і в Романа дуже слабкий імунітет, вони в групі ризику захворюваності на коронавірус. А в Софійки до того ж — проблеми з легенями. Дівчинка має навіть спеціальний апарат для подачі кисню, відкашлювач, відсмоктувач.
“МЕНІ СОРОМНО ПРОСИТИ ГРОШІ”
День Олі розписаний по хвилинах: поміняти підгузок Софійці, одягнути, зварити їй їсти (дівчинка потребує спеціального харчування), а потім — чоловікові (в нього теж своя дієта — бездріжджова, безглютенова, без цукру). Далі — масаж дитині, спеціальні зняття, тренування... “Я вірю, що настане день, коли Софійка самостійно ходитиме”, — усміхається Оля.
Лише на спецхарчування, ліки, вітаміни для доньки щомісяця треба витратити 15 тисяч гривень. Аби заробити гроші, Оля на продаж вишиває рушники, робить свічки, обручі, віночки, прикрашає кошики та вінки з лози, пече сирники. І все це — вночі, коли Софійка та Роман сплять.
Раніше продавала свої твори на благочинних ярмарках біля храмів. Цього року продажам завадив коронавірус. Щоправда, дещо вдалося продати через соцмережі. “Мені соромно сидіти і просити гроші, тому роблю все, що вмію, — зазначає Оля. — Дякую Богу за все, за добрих людей, за те, що можу творити красу. Коли Романа прооперують і в нас все буде добре, мрію повернутися до живопису та іконопису, бо дуже сумую за мистецтвом. Але нині в мене інше завдання — мушу рятувати своїх найрідніших”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історії українців зі США, які подолали коронавірус
