24-річна Катерина Кравець із Вінниччини не соромиться шрамів, які залишились на її тілі після трансплантації серця. “Я дуже пишаюся ними, адже вони демонструють випробування, які пройшла, аби мати можливість жити”, — каже дівчина. Сьогодні Катя готова розповісти, як змінилося її життя після складної операції.
“Важку хворобу серця я успадкувала від матері. Її не стало, коли мені було п’ять років. Тато невдовзі покинув нас, тому виховували мене дідусь із бабусею, — ділиться Катерина. — У п’ятому класі під час бігу в мене стали з’являтись важкість та задишка.
У лікарні поставили діагноз — гіпертрофічна кардіоміопатія, що загрожувало раптовою смертю, як і сталось з моєю мамою...”
Медики плекали надії, що хвороба може зникнути з віком. “Однак я почувалася погано, серце тиснуло та кололо, тиск постійно падав, а пульс стрибав до 115 — 120 ударів за хвилину, — розповідає дівчина. — Одного дня мені сказали: трансплантація — єдиний шанс вижити”.
Спершу дівчині встановили в грудну клітку дефібрилятор. Коли її серце зупинялося, апарат заводив його й таким чином рятував життя. “Дефібрилятор працював від стру- му. Коли розряд розносився по всьому тілу, то перед очима з’являлися спалахи... Це був жах”, — пригадує Катя.
Через два роки виникла нова проблема: у черевній порожнині дівчини постійно накопичувалась рідина. Тягнути з трансплантацією серця більше не можна було. “Мені дали скерування до лікарні у Мінську. Операцію оплатила наша держава, — каже Катя. — Коштувало це 100 тисяч доларів”.
Операція тривала понад шість годин. “Пригадую, як розплющила очі й подумала: “Боже, я жива”, — пригадує дівчина. — А тоді заплакала від щастя... Згодом дізналась, що в мені б’ється серце 28-річного чоловіка. Він отримав черепно-мозкову травму в аварії. Згоду на пересадку надав ще за життя. Однієї ночі мені наснився мій рятівник — він був байкером...”
Тепер Катерина Кравець змушена щодня вживати 14 таблеток, які підтримують новий орган, серцебиття, розріджують кров...
“Фізичні навантаження — лише в міру, спиртне чи куріння — табу, — розповідає дівчина. — Навіть грейпфрут я не можу їсти, адже при взаємодії із певними ліками може статись відторгнення серця”.
Катя каже, що після операції у неї змінився характер: “Я стала більш жорсткою”.
Тепер дівчина мріє присвятити себе медицині, тож вступила до медучилища. Катя хоче працювати у клініці, де їй подарували шанс жити.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, якою насправді має бути температура тіла здорової людини
