Вадим Манько народився та жив у Харкові. Військову освіту здобув в академії Національної гвардії України. Якийсь час служив у Дніпрі. Повернувшись до рідного Харкова, дістав звання старшого лейтенанта та достроково — капітана.
“Ми з Вадимом познайомилися у 2019 році, — розповідає побратим Героя із позивним “Кот”. — Він прийшов в окремий загін спеціального призначення Східного територіального управління Нацгвардії, що дислокується у Харкові, для подальшого проходження військової служби. На той момент я був командиром його групи. Відтоді ми і служили разом, і товаришували. Вадим обійняв посаду офіцера з тактичної медицини групи спеціального призначення. У нашій групі було багато новачків. Саме Вадим допомагав їм опановувати стрілецьку зброю, розповідав про її тактико-технічні характеристики і загалом ознайомлював із військовою справою. Якщо йому щось не вдавалося, він пробував знову і знову. Вадим завжди прагнув бути найкращим”.
Позивний “Омут” Вадим дістав через свій характер — був скромний і мовчазний, проте в потрібний момент міг проявити себе якнайкраще. “Він був справжній боєць. У важких ситуаціях підбадьорював хлопців і казав, що маємо працювати так, щоб вороги нас боялися, а не ми їх”, — додає побратим. Любив повторювати: “Діяти треба з холодною го ловою, але з гарячим серцем”.
Зі своєю майбутньою дружиною Вадим Манько познайомився у травні 2019 року. “Тоді він був на ротації у Пісках, а я з Харкова приїхала у гості до батьків, — розповідає дружина Героя Катерина. — Якось так сталося, що вже після першої зустрічі ми відчули спорідненість душ. У вересні 2021 року побралися.
Вадим дуже оберігав рідних від хвилювання. Його батьки навіть не знали, коли він вирушив у першу ротацію на Схід.
Пам’ятаю, був час, коли мені не щастило з роботою. Щоб я не сумувала, Вадим щотижня протягом місяця возив мене у зоопарк, бо я дуже люблю тварин. А ще подарував собаку породи бігль — Єву. Їй уже два роки. Вадим був чоловіком, про якого можна тільки мріяти. Тепер мій світ зруйновано”.
Зі слів дружини, Вадим фанатично любив біг. Подолати 32 кілометри під дощем для нього не було важким завданням. Також чоловік мріяв відкрити після війни власну справу, здобував знання у сфері ІТ, цікавився світом криптовалют.
...13 серпня побратими Вадима були поранені під час зачистки урочища поблизу села Соснівка, що на Харківщині, та запросили евакуацію. Старшим евакуаційної групи був капітан Вадим Манько. Авто, в якому він їхав, рашисти підірвали керованим фугасним пристроєм.
Двоє бійців групи були тяжко поранені. Капітан Манько наказав їм відійти на безпечні позиції, а сам до останку прикривав їхній відхід, ведучи по ворогу кулеметний вогонь з башти бронеавтомобіля. Воїн дістав смертельні поранення. Ціною свого життя він врятував побратимів.
