“У перший рік війни я бачив, як змінювались мої знайомі, які повертались із фронту. Розумів, що багатьом їм потрібна психологічна підтримка. Тоді й визначився — стану військовим психологом”, — розповідає про вибір професії Володимир Бачінський, який є уродженцем села Вільшанка, що на Черкащині. У його родині не було військових чи психологів. Утім він переконаний: саме служба психологом у ЗСУ — його покликання.
“Мій батько — простий робітник, мати — домогосподарка, — каже Володимир Бачінський. — Спершу моє рішення піти до війська вони не схвалювали. Та згодом, зрозумівши серйозність намірів, не перешкоджали, а навіть стали підтримувати. Отож у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка я здобув фах військового психолога”.
— Коли ви потрапили на фронт?
— Через три тижні після закінчення навчання — це було торік. У складі окремого батальйону морської піхоти протягом пів року я виконував завдання за призначенням на території Донецької області.
— Де служите нині?
— У пункті постійної дислокації в місті Болграді (Одещина). Щодня проводжу індивідуальні консультації з військовослужбовцями, а також психологічні тестування для кандидатів у контрактники.
— Розкажіть, будь ласка, більше про конкурс, у якому ви перемогли.
— На першому етапі змагання проводили відбір конкурсантів у кожному з родів військ. У фінал потрапили найкращі військові психологи. Я ж представляв морську піхоту ВМС ЗСУ.
На конкурсі потрібно було презентувати свою роботу, відповісти на додаткові запитання. Далі було бліцопитування на визначення, хто найкраще орієнтується в документальній базі військового психолога. А після цього — завдання з індивідуального консультування. Тоді бійці з різних частин звертались до конкурсантів зі своїми проблемними психологічними ситуаціями. Когось тривожило безсоння, у когось були труднощі у стосунках із дружиною. А до мене, приміром, звернувся військовослужбовець, якого покинула дівчина. Він мав скарги на розлади сну й підвищену тривожність.
— Як ви допомагали йому?
— Спершу я застосував вправу “заземлення”. Запропонував військовослужбовцю присісти, не схрещуючи ніг й випроставши спину. Тоді була вправа на стабілізування дихання, бо у стресовому стані воно — часте, поверхневе. Тож на рахунок 4 треба зробити глибокий вдих, затримати дихання, тоді — на рахунок 4 видихнути. І так кілька разів, після цього організм насичується киснем, а мозок переходить з емоційного стану роботи в раціональний.
Виконуючи вправи, важливо зосередитися на своєму організмі й описати власні відчуття. Приміром, одні військові кажуть, що відчувають клубок у горлі, а в інших зникає відчуття тягаря на плечах. У кожному випадку психологічна реакція на таку практику індивідуальна. Основне завдання військового психолога — знівелювати емоційну напругу. Після цього можна працювати над проблемою далі.
Основне завдання військового психолога — знівелювати емоційну напругу.
Щодо конкурсу, то належало пояснити, чому застосовано саме таку методику. І, власне, за підсумками всіх етапів змагання я здобув перемогу.
— Володимире, які, за вашими спостереженнями, найпоширеніші психологічні проблеми у військових?
— Дуже поширена проблема — порушення сну. Бійці заступають у наряди, що тривають по 4 години, зокрема нічні. Отож фізіологічний ритм сну порушується. Це нерідко супроводжується появою тривожності, агресивності. Щоб поліпшити стан, я пропоную, зокрема, різні вправи із саморегуляції.
Нерідко військовослужбовці, які мають досвід бойових дій, відчувають, що їх не розуміють у цивільному житті. Повернувшись із передової, вони не хочуть розповідати рідним, що відбувалось там, бо певні, що їх не зрозуміють. На цьому грунті починаються конфлікти, і люди закриваються в собі, а комфортно почуваються лише в колі побратимів.
Втім усім цим наслідкам можна дати раду — на консультаціях слід бути уважним до внутрішнього стану людини і дібрати ключик до неї.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, у чому звинувачують та в яких умовах утримують українських бранок на Донбасі
