Він народився у Снятині, що на Івано-Франківщині, в сім’ї освітян. З 2016 року очолював управління освіти Коломийської міськради. Та з початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем боронити Україну.
“Любомир дбав про свою фізичну форму, — каже Ірина Бордун, дружина, з якою разом прожили 18 років й виховували доньку та сина. — Займався спортом. Пробіг чимало півмарафонів і один марафон. Також багато років моржував. Ця підготовка стала в пригоді, коли пішов на війну. Він був дуже витривалий”.
У березні Любомир Бордун перебував зі своїм підрозділом на Житомирщині, а з кінця травня — вже на Донбасі. Брав участь у боях за Сєвєродонецьк, зокрема, був на хімзаводі “Азот”, який горів після потрапляння фосфорних бомб. Опісля воював на Бахмутському напрямку, який донині залишається одним з найгарячіших. Улітку отримав декілька поранень, але продовжував воювати.
“21 вересня отримав поранення у плече, але відмовився від медичної евакуації, бо не хотів залишати побратимів, — пригадує дружина. — Ще написав мені: “Я в порядку”. А 23 числа — чергове поранення. Несумісне з життям... Любомир загинув унаслідок артилерійського обстрілу”.
21 вересня отримав поранення у плече, але відмовився від медичної евакуації, бо не хотів залишати побратимів.
Побратими згадують, що він завжди першим кидався у бій і кожному намагався допомогти, коли це було потрібно. “Ми знайомі з Любчиком давно. І в роботі перетиналися, і сім’ями дружили, — розповідає Олег Токарчук, друг і побратим. — 3 березня мене мобілізували лікарем у медичну роту, а Любомира — мінометником у роту вогневої підтримки 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Завжди з ним були на зв’язку. За декілька днів до загибелі розмовляв з Любчиком, він розповідав, що почав читати дві нові книги. Одну — про військову справу, іншу — про лідерство”.
За словами побратима, Любомир робив якнайкраще все, за що брався. Також навчав інших мінометників готувати розрахунки. Добре освоїв спеціальну програму “Кропива”, якою користуються артилеристи.
“Любчик захоплювався історією. І тому обрав для себе позивний “Богун”, — додає Олег Токарчук. — Такі люди, як Любомир, заслуговують на велику повагу, пам’ять та наслідування. Він — справжній герой”.
Боєць, як кажуть побратими, також досконало володів гранатометом (був командиром гранатометного відділення). За його розрахунками багато ворожої техніки було знищено. “Любомир дуже швидко опановував нові навички й ще інших навчав. До прикладу, техніки використання станкового автоматичного гранатомета (АГС)”, — каже Володимир Григорук, побратим, заступник голови Коломийської міськради.
Ще за життя РНБО нагородила Любомира Бордуна нагрудним знаком “Захисник України” за особисту мужність і героїзм, незламний дух. Особисто відзнаку боєць так і не отримав. Її передали сім’ї вже після загибелі.
