“Пробач, рідненька, я не повернуся...” — це рядки з вірша Юлії Шевченко, який вона присвятила тим, хто поліг, захищаючи Україну. Так сталося, що і для Юлі ці слова виявилися пророчими, вона загинула під Оріховим на Запорізькому напрямку.
“22 лютого 2022 року Юля закінчила юридичний університет у Харкові, — розповідає хрещена мати Юлії Олена Остафійчук. — Паралельно пройшла навчання на військовій кафедрі Національної академії Нацгвардії України. Юлиних однокурсників з початку повномасштабного вторгнення призвали до лав ЗСУ. У перші місяці війни багато з них, на жаль, загинули або були поранені. І Юля теж пішла до війська. Мені та своїй мамі сказала, що їде з подругою в гори. А через півтора тижня зателефонувала: “Я вже в ЗСУ”.
Наречений Юлії, військовослужбовець 47-ї ОМБр ЗСУ Тарас Сухенюк каже, що спочатку у військкоматі їй відмовили. “Але Юля зробила все для того, щоби потрапити на фронт — зокрема, до лав 47-ї окремої механізованої бригади”, — розповідає Тарас.
Певний час Юлія виконувала обов’язки командира механізованої роти. Після розширення штату дівчину перевели на посаду офіцера-психолога. Але Юлія хотіла виконувати більше бойової роботи.
“Якось, коли ми пішли в наступ, сталося так, що не було кому командувати одним із батальйонів, — розповідає Тарас. — У цьому батальйоні залишався наш найкращий друг. Юля вхопила рюкзак і поїхала у штаб на допомогу. Хлопці не раз дивувалися, що Юля може впоратися з роботою не гірше, ніж кадрові командири батальйонів і бригад”.
Юля була дуже розумна, добра, згадує її хрещена мама. Писала вірші, любила прогулянки, походи. “Ми виховували Юлю вдвох — я і моя старша сестра, — веде далі Олена Остафійчук. — Юля росла без батька. Завжди казала, що має дві мами. З дитинства була вперта, завзята, боролася за справедливість.
У 2014 році, коли зібрався Майдан, Юля (їй тоді було 15) не могла сидіти склавши руки — поїхала в центр столиці допомагати медикам. За це її з райадміністрації згодом нагородили грамотою.
Юля дуже добре вчилася — закінчила з відзнакою школу, університет. Уже на п’ятому курсі пішла працювати у Нацагентство з питань запобігання корупції — вона перемогла у проекті “Антикорупційний десант”. Встигала поєднувати роботу у НАЗК зі службою на фронті. Хлопці в армії її дуже любили, а вона казала про них: “Це моя сотня”. Там Юля зустріла своє кохання.
“Я був у госпіталі після контузії, — згадує Тарас Сухенюк. — 28 липня Юля приїжджала мене провідати. Згодом її викликали на завдання. Того ж вечора був ворожий авіаналіт. Я, дізнавшись про це, одразу прибув на місце трагедії. Рятувальники розбирали завали. Я до останку сподівався, що ось-ось, і побачу серед врятованих Юлю. Але... Ми хотіли взяти відпустку, щоб одружитися. Уже купили обручки...”
Поховали Юлію в її рідному Києві. Чин похорону відбувся у Володимирському соборі — там, де дівчина мріяла стати під вінець.
