Усі плани Артема Книша перекреслила велика війна. 25-річний старший матрос прийняв свій останній бій влітку минулого року на Донбасі.
“Майже рік я не чую рідного голосу свого сина. Болить нестерпно, — розповідає мама бійця Ольга Шелест. — Артем любив жартувати. Здавалося, що усмішка ніколи не сходить з його обличчя. Щоразу в молитвах дякувала Господу за такого чудового сина. Коли він ще маленьким був, ми переживали непрості часи. Але син, бувало, підійде, обійме і скаже: “Матусю, не сумуй, все буде добре”. І, знаєте, ставало легше. Після закінчення 9-го класу Артем здобув професію маляра-штукатура та лицювальника-плиточника. Але йому подобалась армія. Тим паче що ми з чоловіком, вітчимом Артемовим, також служимо. Син навіть приховав від медкомісії, що стояв на обліку в кардіолога. Тож у 2018 — 2019 роках пішов на строкову службу — охороняв британський корабель у морському порту Одеси. Після демобілізації Артем заробляв на життя будівельними роботами в рідному місті, Києві, Одесі, Умані. Мав кохану дівчину Марину, якій напередодні великої війни зробив пропозицію. Але вони так і не встигли одружитись”.
Уже на другий день повномасштабного вторгнення Артем мобілізувався до однієї з військових частин Одеси. Проте пробув там недовго — рвався на передову.
“Син казав, що хоче тримати зброю в руках і бути там, де пекельні бої. Жодного страху в його очах не було видно, — додає мати. — Артем урешті перевівся до 36-ї окремої бригади морської піхоти у десантно-штурмову роту. Далі його направили на навчання у Польщу. Повернувшись звідти, Артем вирушив із побратимами на Донецький напрямок. Їхні позиції ворог чи не цілодобово обстрілював. У сина було шість контузій. Та лікувався він недовго, бо хотів бути поряд на фронті зі своїми хлопцями. А ті цінували його за хоробрість та людяність, бо неодноразово витягував на собі поранених побратимів під час обстрілів. У травні 2023-го Артем перевівся до новоствореної 38-ї окремої бригади морської піхоти, служив оператором танкової роти. Про війну син майже не розповідав, завжди у розмовах заспокоював, що все буде добре. Він щиро вірив — Україна переможе і ми всі житимемо під мирним небом. Дав би Бог!”
26 липня 2023 року під час звільнення села Урожайного, що на Донеччині, Артем Книш дістав поранення, несумісні із життям. Поховали воїна у рідному Конотопі на Алеї Слави.
“Скільки буду жити на цьому світі — стільки і мститиму за загибель сина, адже я продовжую службу, — додає мати. — Постійно спілкуюсь з побратимами Артема, молюсь за кожного з них і прошу, щоб не шкодували снарядів для ворога”.
