На мундирі 17-річного Олександра Гаркуші — декілька нагород. Він отримав орден “Івана Сірка” ІІІ ступеня і три медалі — “За гідний вчинок”, “За вірність національній ідеї”, “Захисник Вітчизни”. А нещодавно хлопця нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Передувала цим відзнакам подія, що мало не забрала життя
п’ятьох дітей.
Родина Гаркушів проживає в селі Пашена Балка, що на Дніпропетровщині. 50-річний Петро Іванович усе життя присвятив службі, в 2014 році пішов добровольцем на фронт. “Служив у 74-му окремому розвідувальному батальйоні, пройшов майже всі гарячі точки, починаючи з Мар’їнки, — розповідає пан Петро. — У 2018 році підписав контракт і ще рік воював у складі того ж батальйону”. Нині чоловік — в оперативному резерві.
Його син Сашко з п’ятого класу мріяв стати військовим, як і батько. “Я захоплювався розповідями тата про службу. А коли він повернувся з війни, то я прийняв рішення, що стану, як він, розвідником”, — ділиться хлопець.
Після 9-го класу Сашко вступив на навчання до Криворізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, далі планував продовжити навчання у військовому виші.
Торік 1 липня Сашко пішов до своєї дівчини. Проходячи повз дитячий майданчик, він зауважив п’ятьох хлопчаків віком 5 — 12 років із боєприпасом. Уже згодом експерти зроблять висновок, що це був ВОГ 25, боєприпас підствольного гранатомета...
“Боєприпас запалився, — пригадує Олександр. — Я знав, що є лише чотири секунди до вибуху. Вихопив боєприпас з рук дітей, але відкинути не встиг...”
Вихопив боєприпас з рук дітей, але відкинути не встиг...
Через дві хвилини після вибуху подзвонив батькові: “Мені відірвало пальці”. Пан Петро каже: схопив натівську аптечку й побіг на допомогу. “У сина кишківник був назовні, на правій руці цілим залишився лише мізинець, ще й численні осколкові поранення на всьому тілі, — зітхає Петро Іванович. — Я зробив йому протишоковий укол. Потім медики казали, що це врятувало життя моєму синові”.
...Хлопець втратив півтора літра крові, отримав важке проникне поранення в черевну порожнину, осколкове поранення у ліву скроню, два осколки потрапили в шию. Крім того, зазнав поранення грудної клітки, рук, ніг, контузію другого ступеня.
Коли Сашко прийшов до тями в реанімації й зрозумів, що з ним сталося, хотів відключитись від апаратів...
“Декілька днів я не пам’ятав нічого, окрім вибуху”, — ділиться герой.
Щодо хлопчаків, то проникне поранення у живіт отримав найменший з них, решта відбулись легкими пораненнями чи контузією. Усі одужали. А якби не Сашко — загинули б.
Три з половиною місяці хлопець провів у лікарні, переніс три клінічні смерті, п’ять операцій (шосту — цього тижня). Попри настанови лікарів продовжити відновлення у санаторії, він повернувся на навчання до своєї роти.
Після випуску успішно склав ЗНО. Планував таки вступити до вишу й вивчитись на розвідника. Але в обласному військкоматі йому відмовили через отриману інвалідність.
“Ми написали звернення до Міністерства оборони й у Генштаб, аби дозволили мені продовжити навчання”, — каже Сашко. Днями отримав довгоочікуваний дозвіл, тож уже подав документи до Одеської академії сухопутних військ.
Бажаємо тобі, Олександре, успіхів у навчанні й міцного здоров’я! Дякуємо за твою небайдужість!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як цього року відбуватимуться іспити та творчі конкурси у вишах
