Вова Морда (Володимир Дiдух): "Гроші — це влада. Влада — це гроші"

Тодi на колегiї Мiнiстерства внутрiшнiх справ Президент країни не стримався i зайшовся криком на присутнiх генералiв: “Скiльки дивiзiй вам дати, щоб цiєї Морди не було? Це ж конкретна “кликуха” одного з мордоворотiв!”

Відтодi спливло багато часу та минуло чимало подiй. Сьогоднi Вова Морда (вiн же — Володимир Дiдух) сидить перед нами i перебирає вервечку. Вiн прийшов на зустрiч пiсля складного узгодження процедури в супроводi охоронцiв. Кiлька разiв змiнював мiсце зустрiчi. Це, втiм, не дивно, якщо взяти до уваги, що на нього було вчинено кiлька замахiв. Пiсля одного з них лiкарi витягли сiмнадцять куль.

Вову Морду у вузьких колах називають “останнiм кримiнальним авторитетом 90-х” або “хрещеним батьком мафiї”. Вiн, звiсно, з цим категорично не погоджується. Називає себе людиною, що всього досягла власним розумом i працею. На початку дев’яностих переїхав до Москви, там, за його словами, заробив перший мiльйон доларiв. Пiс­ля розпаду СРСР повернувся в Україну, став легендою кримiнального свiту. Коли мова заходить про справи минулих днiв, Вова Морда мимоволi замикається, стає небагатослiвним. Вiдчу­вається, що є багато тем, якi вiн не хотiв би обговорювати.

Утiм сьогоднi Володимир Дiдух називає себе “бiзнес­меном” i має на це всi пiд­стави: мiлiцiя офiцiйно не закидає йому нiчого. Вова Морда намагається жити по-новому. Вiн заснував благодiйну органiзацiю, допомагає простим людям, переконує, що часто їздить у зону АТО, щоб допомагати вiйськовим. Почав учитися. “На юридичному?” — цiкавимося. “Фiнан­си i кре­дит”, — iз задоволенням у голосi констатує наш спiврозмовник. I додає: “Вчуся не тому, що хочу мати папiрець, корочку, я вiдчу­ваю таку потребу. Все змiнюється i рухається вперед. Треба вiдчувати ритм часу”.

Ми намагались органiзу­вати зустрiч iз Вовою Мордою ще рiк тому, коли отримали неспростовнi докази того, що вiн причетний до фiнансування партiї Тягнибока. Однак лише кiлька тижнiв тому людина, яка має з Вовою Мордою контакт, повiдомила, що вiн готовий спiлкуватись.

Щоб викладенi факти не були сприйнятi викривлено, ми вирiшили опублiку­вати це iнтерв’ю пiсля виборiв. Багато сказаного настiльки важливе, що не хо­тiлося, щоб хтось сприймав це як елемент передвиборної боротьби.

I ще. Звiсно, iсторiя та окремi подiї в iнтерпретацiї Вови Морди мають певний колорит. Але, як кажуть, з пiснi слiв не викинеш. Пуб­лiкуємо розмову iз цiєю колоритною людиною саме тому, що це неодмiнно допоможе багатьом багато що зрозумiти, серед iншого те, як насправдi влаштована полiтика в нашiй країнi.

— Для початку можете пояснити, чому вас називають Вова Морда?

— Це дуже давно було. Це окрема iсторiя. Але якщо коротко, то просто в однiй дуже складнiй ситуацiї я гарно виконав свою роботу. Ось люди й оцiнили: “Ну ти морда способна”. I так приклеїлося.

— Вам це не заважає, до речi?

— Нi, зовсiм. Наприклад, зараз у зонi АТО люди воюють — i всi мають позивнi.

— Вас пошепки називають по-рiзному — то “кримiналь­ним авторитетом”, то “хрещеним батьком мафiї”. А як би ви самi визначили свiй статус?

— Я людина. На сьогоднiшнiй день я працюю. Офiцiйно. Я голова благодiйної органiзацiї. Вона дiє вже два роки. Коли почався Майдан, почалася вiйна, я став помагати.

— Ви стали знаменитi на всю країну, коли Ющенко пiд час розширеної колегiї МВС кричав мiлiцiйним генералам: “Скiльки дивiзiй вам дати, щоб цiєї Морди не було? Це ж конкретна “кликуха” одного з мордоворо­тiв...” Ви, мабуть, пiсля цього погано спали?

— Зовсiм нi, я спав чудово. Хоча, скажу правду, розi­злився, коли Ющенко зробив менi, так сказати, славу на всю країну, на весь свiт. Де Президент, де я? А потiм подумав: ця антиреклама менi не нашкодила, а може, ще й для мене краще зробила. Тi, хто не знав, дiзналися, а тi, хто знав, — нiчого нового для себе не вiдкрили. Але менi це було неприємно. I знаєте чому? Бо на Помаранчевiй революцiї я особисто був вiд першого дня до ос­таннього. I навiть бiльше скажу: я був там одним з перших. Скажемо так, ми захоплювали Український дiм.

— А ми — це хто?

— Це мої близькi — з ким я вчився, з ким дружив, з ким дружу досi. Це — моя “сiм’я”. Я привiв iз собою тисячу триста чоловiк — своїх друзiв, близьких, рiд­них. I ми стояли всi в перших рядах. Я повiрив, що Вiктор Ющенко i Юля Володимирiвна дiйсно приведуть Україну до кращого майбутнього, пiднiмуть Україну з колiн. Повiрив у те, що вони декларували, що вони обiцяли. Я в це повiрив. Мене болiло. Просто болiло.

— А пiсля Майдану вас оголосили в розшук?

— Ющенко сказав те, що сказав.

— I якi це мало для вас наслiдки? Тодi, здається, пан Москаль очолив спецгрупу, яка мала вас затримати? Чим це закiнчилось?

— Москаль був тодi головною людиною в мiлiцiї. Вiн спецiалiст хороший. Вiн аналiтик хороший, ло­гiк i дуже порядна людина. Хто б що не казав, але Москаль — дуже грамотний генерал. Вiн вмiє поставити кого хочеш на мiсце.

Група працювала. Потiм люди пiдiйшли до Ющенка i дещо йому пояснили. Не хочу конкретизовувати, хто це був. Пiдiйшли до Президента i сказали йому, що Морда — це не просто Морда, а Володя Дiдух. А вiн каже: “То що ви вiдразу не сказали?”

— Тобто ваше життя пiсля вказiвки Президента посадити вас не змiнилося нiяк?

— Став бiльш вiдомим. Зараз, до речi, менi рекламу робить Путiн. На всiх телеканалах росiйських. I знову — де я, а де вiн.

— А чим ви Путiну не догодили?

— Кажуть, що Коломойський i я фiнансували пар­тiю “Свобода”.

— А ви фiнансуєте?

— Уже нi. Але фiнан­сував. Ми “Свободу” породили. Покладали на неї надiї. А зараз народ її не вибрав. Розчарувався в їх­нiх поступках, в їхнiх дiях. У “Свободи” була гарна iдея, нацiоналiстична. Але вони її продали.

— А чому так стається: люди у вишитих сорочках, з гарними патрiотичними гаслами — i курвляться?

— Тому що бiднiсть перенести дуже тяжко, а багатство ще тяжче. Слабкi люди. Коли вони минулої осенi зрозумiли, що вони — як “Титанiк”, тодi вже почали брати грошi за все.

— А ви багато грошей дали “Свободi”?

— Я їм дав 48 мiльйонiв.

— Гривень?

— Доларiв. Не всi вiдразу, частинами. Я став їх фiнан­сувати, коли вони ще починали як депутати в мiсцевих радах. Вони тодi були голi й босi.

— А кому ви конкретно давали грошi? I в якiй формi?

— Грошi давалися через Пупса (народний депутат Iгор Кривецький, права рука Тягнибока. — Ред.).

— Готiвкою?

— Ну а чим же?

— А як ви доведете? Вiн скаже: я не брав.

— Ну, це вiн комусь може таке сказати — не менi. Коли я говорю, то вiн слухає.

— А не боїться з вами тепер спiлкуватись?

— Вiн боїться. Ясно, що дуже боїться. I людей боїться. I себе.

— А навiщо давали грошi? З якою метою?

— Партiя була з правильним настроєм, декларувала хорошi намiри. А грошей у них не було, а треба було осередки утримувати, треба було зарплату платити, мiтинги органiзовувати.

— Вони до вас звернулися чи ви до них?

— Це була спiльна iдея, спiльний проект. Це не було — зразу всi грошi. Це було спершу 500 тисяч, потiм мiльйон, потiм, два, потiм три. Потiм по вiсiм давалося. Усього разом 48 мiльйо­нiв. Були часи, коли з Тягнибоком я бачився кожний день. У “Фешн-клубi”.

— При свiдках?

— Та всi бачили. Кожен Божий день. I обнiмалися, i здоровалися.

— I там ви йому грошi давали?

— Тягнибоку особисто грошi не давав, давав Пупсу. Щоб не сказали, що грошi на партiю дав, як ви оце згадували, кримiналь­ний авторитет. Таким чином, Пупс передавав нiби вiд себе мої грошi. Я перекривав фiнан­сування усiєї партiї.

— До речi, а хто i чому назвав праву руку Тягнибока Пупсом?

— Я його Пупсом не називав. Я йому такого позивного тепер не давав.

— Це Тягнибок вас познайомив з Пупсом?

— Нi. Мене Пупс познайомив з Тягнибоком. Я Тягнибока до цього не знав.

— А його ви з якого часу знаєте?

— Кого?

— Пупса, Iгоря Кривецького?

— Десь з 96-го. Вiн охоронцем був у Колi.

— Охоронцем де?

— У Колi Лозинського (у пресi Колю Лозинського називають “кримiнальний авторитет Коля Рокеро”. — Ред.). Коля був моїм кумом. А Пупс бiля нього бiгав. Був охоронцем.

— А як це вiн, будучи простим охоронцем, так розбагатiв?

— Ну, як є, так i є. Вiн не такий глупий був. Вiн далеко не дурний. I при Колi вiн дуже багатим став.

— Чого ж вiн так погано охороняв свого боса, що все так закiнчилося драматично? Адже його боса вбили?

— Значить, така в них була “сiм’я”, нiкудишня, слабка.

— А на сьогоднi пiсля того, що ви сказали, Пупса можна вважати одним з ваших ворогiв?

— Я собi ворогiв не вибираю. Й нiкого, скажемо так, не обзиваю. А грошi — це повiрте, не проблема, у Пупса сьогодні проблем з грошима немає. Коли “Сво­бода” прийшла до влади, почала брати страшнi гро­шi. Страш­нi грошi.

— А коли ви зi “Свободою” побили горщики?

— Коли вони зiйшлися з людьми Януковича, наприклад, з Курченком, цим мiль­йонером-скороспiл­кою, i коли я казав: “Свобода”, вiн на мiльярди пiд виглядом транзиту ввозить в країну бензин, а потiм “топить” його всерединi країни без сплати податкiв! Мочiть його! Ви маєте зупиняти такi “схеми”, бо ви — опозицiя, опозицiйна партiя!” А Пупс менi сказав: “Он нам больше денег дает”.

I так нашi стосунки почали ламатися. I в Сiв­ковича вони брали грошi, i в iнших. А коли вони посадили в крiсло генерального прокурора Махнiцького, то взагалi страшно говорити, що почалося. Вони Мах­нiцького потiм так обставили, що вiн вже не хотiв бути нi генеральним прокурором, нi просто жити. Але вже не мiг — там без Пупса нiхто кроку не робив. “Свобода” почала брати грошi всюди i за все.

— А з Фiрташем як “Свобода” зiйшлася?

— Це вже було пiсля мене. “Свобода”, як нiбито опозицiя, щось блокувала в потрiбнi моменти, Фiр­ташу це було потрiбно. Вони можуть зараз вiд Фiр­таша вiднiкуватись, а якщо на маму Пупса була записана власнiсть Фiрташа, то як вони можуть вiднiку­ва­тися?

— Якщо хтось дає партiї грошi, то хоче результату. Навiщо ви давали цi грошi? Прагнули впливу на полiтику?

— Я мiг би сказати, що грошi — це влада, а влада — це грошi. Але це не в моєму випадку. Я хотiв, щоб порядок був в Українi. Хочете вiрте, хочете — нi.

— Але є одне питання, яке в цьому мiсцi мусить бути поставлене: а на чому ви заробили хоча б тi ж сорок вiсiм мiльйонiв, якi дали партiї Тягнибока?

— На чому заробив? Скажемо так, я цi грошi заробив своїми руками, своєю головою. Працею. Треба заробляти грошi. Ми не повиннi бути бiднi. Знаєте, на цi грошi я мiг купити собi будинок за кордоном. Жив би собi в задоволення i спостерiгав збоку: що там в Українi? Я був за кордоном, але, як почався Майдан, я приїхав з-за кордону i там ще не був. Але я питаю себе: був би я там щас­ливий чи нi? Моя Батькiвщина тут, тут моє корiння. Там жити, спо­стерiгати — я не можу так. У нас, слава Богу, добрi люди, у нас найбiльша територiя у Європi, не рахуючи Росiї. У нас є гори, моря, у нас є золото, чорнозем, най­цiн­нiша земля, нафта, газ, центр Єв­ропи — у нас все є. Лише треба йти в парламент не грошi заробляти. I не красти. I не брехнею займатися.

— З багатьма полiтиками пiд­тримуєте стосунки?

— Багато хто мене продав.

— У якому сенсi? Брали грошi i не виконували обiцянок?

— Я не рахую грошей: якщо хочу — допомагаю, даю грошi. Це моє особисте — скiльки грошей дати i чи хочу дати. Я про людськi стосунки. Багато хто вирiшив, що їх треба обiрвати. Якщо хочете, то я був потрiбен, поки потрiбна була сила. А коли вони прийшли до влади — багато хто вирiшив усе забути. На сьогоднiшнiй день з першого Майдану в мене осталося двоє друзiв-полiтикiв — Червоненко Євген i Юрiй Криворучко. Але, знаєте, я на iнших не ображаюсь. Так повелося: знайомством зi мною однi гордяться, iншi — остерiгаються. Такий iмiдж менi зробили.

— Це хто вам такий iмiдж створив?

— Вороги в кожного є. Деякi люди говорять: в мене немає ворогiв — я чистий, бiлий, пухнастий, дiлять свiт на хороших або негiдникiв. Я такого не розумiю, щось там нечисто. Своїх ворогiв я поважаю. I слабких серед них немає. Хоча я нiкого з них ворогом не вважаю. Це для них я ворог.

— А звiдки у вас беруться вороги? Перейшли комусь дорогу?

— Розумiєте, у нас така ментальнiсть, що хтось комусь за щось завжди заздрить.

— Але заздрiсникiв довкола чимало, хiба це привiд у людей стрiляти?

— Ця людина, яка в мене стрi­ляла, — я її навiть не знав. I не бачив того Марка, розумiєте? Я з ним не був знайомий. Чому вiн у мене стрiляв? Це треба було б його запитати. Але його вже нема, царство йому небесне. А раз Господь мене зберiг, зберiг менi життя, значить, моя мiсiя полягає в чомусь iншому. Багато справ ще маю, певно, на землi.

— I навiть пiсля кiлькох замахiв, якщо хтось скаже, що Вова Морда — кримiнальний авторитет, ви з ним не погодитеся?

— Що у вашому розумiннi означає кримiнальний авторитет?

— Наприклад, це людина, яка очолює неофiцiйну органiзацiю, що заробляє грошi рiзними, не завжди законними способами в рiзних сферах, якi не контролюються державою...

— Кримiнальний авторитет — це тодi, коли його притягнули за злочин, де вiн кримiнальним шляхом здобув кошти, i його засудили. Я не був судимий.

— А чому тодi вас називають кримiнальним авторитетом?

— Запитайте тих, хто мене так називає. Не хочу намагатися бути нi гiршим, нi кращим. Так, я два рази сидiв у СIЗО. I мене пiдо­зрювали там, скажемо так, у скоєннi дуже тяжкого злочину (розстрiл кiлькох членiв злочинного угруповання. — Ред.). Я вам так ще скажу: у кожного з нас є минуле. Я своє минуле поважаю, бо воно мене сформувало.

— До речi, це правда, що, будучи в мiжнародному розшуку, ви самi прийшли до прокуратури, щоб дати свiдчення?

— Була справа. Мене дiйсно серйозно розшукували. Вiд Луганська до Ужгорода все було обклеєне моїми фотографiями на мiлi­цейських стендах. А потiм я прийшов сам у прокуратуру, сам почав давати покази. Скiльки тодi людей поз’їжджалось — генерали, полковники, з Києва. Уже стiльки показiв тодi у мене взяли, що не знали, що з ними далi робити. А доказiв проти мене нiяких не було. I мене зняли з розшуку.

Було, що сидiв у СIЗО вiсiм мiсяцiв. Пiсля замаху на мого товариша, у нього стрiляли, я пiшов до нього у лiкарню. Дiльничний запропонував менi пройти в рай­вiддiл. Я не чинив опору, мабуть, за мною слiдкували. Вони пробували шити менi справу, нiбито вiсiм рокiв назад я вимагав вiд людини п’ять тисяч доларiв. Але свiдкiв не було. Свiдкiв не було! Вiсiм мiсяцiв я тодi був у СIЗО. Багато я пiзнав. I лиха, i щастя. I головне — людей.

— От ви давали грошi Кривецькому — Тягнибоку на iдею, на розвиток партiї. Iдея ними продана. Як ви ставитеся до людей, отих фальшивих — дивляться тобi в очi, тиснуть руку, а потiм тебе продають?

— А я з ними не спiлкуюся. Я сказав своє “фе” — встав i пiшов. I Пупсу я сказав усе. Я довго чекав нагоди. У нього постiйно то сесiйна недiля, то, вибачте за слово, срачка. Я подумав: якщо Магомед до гори не йде, то гора до Магомеда прийде. Питаю: “Ти де?” — “На Майданi”. Добре, приїду на Майдан. “Ти будеш один?” — кажу: “Один”.

I тодi я йому все сказав. Сказав йому, що вiн — проститутка. Що вiн продав людей. Що вiн менi бiльше не “брат”.

— А вiн на те що вам сказав?

— Що вiн сказав? Нiчого такого не сказав. Сказав, що можеш мене вбити. Я вiдповiв йому, що я не для того давав грошi, щоб хтось тебе вбивав. Але я сказав, що я хочу, щоб ти жив, знаючи, що ти, Пупс, — проститутка. I всi це будуть знати.

Про честь iз ним говорити даремно. Там честi немає. Так, йому вдавалося мене довго обводити навколо пальця. Вiн менi говорив: “Володя, братiк, ти ж нас не покидай, ми ж з тобою — як рiднi”. Я Пупса делегував в обласну раду, а потiм i в парламент. Можливо, це була моя помилка, що я повiрив. Це я просто зробив неправильний крок, тому що довiрився йому. А треба було брати вiжки в руки i самому йти далi.

— Важко заснути пiсля того, як у тебе стрiляли? Чи вже звикли?

— Чи звикаєш? Як до такого звикати? Хiба дурна людина не боїться. Це миттєвiсть секунди. I менi Господь дарував життя, дякуючи Йому й ангелам-охоронцям, я ходжу по землi. Зараз менi дружина говорить, що я спiшу жити. Так, сплю чотири-п’ять годин, стаю рано i працюю. I так кожен день.

— I чого боїтеся сьогоднi?

— Боюсь, аби наступного дня всi були живi i здоровi. I моя мрiя — дожити до того вiку, що менi Бог вiдпустив.

— А зради не боїтеся в оточеннi своєму?

— Зради в оточеннi? Чого я маю її боятися? Це явище ганебне, але воно завжди буде. Хтось не витримує, здається перед обставинами. Це неприємно, але я до того ставлюся спокiйно. Не всiм можна вiрити — це факт. А зради не боюся, бо знаю, що є й справж­­нi друзi.

— А як ви для себе визначаєте: кому можна довiряти, а кому — нi?

— Чуття. Iнтуїцiя.

— Не пiдводила?

— Нi. Перш нiж я назву людину “братом”, має багато рокiв минути. I людину треба пере­вiрити в дiлi.

— Але ж iз Пупсом ви помилились?

— Якщо хочете знати, вiн менi завжди про кожен крок свiй доповiдав. Ну, але скурвився... Це факт.

— Важко повiрити, що ви дали йому грошi i, пiсля того, як вiн зрадив те, що ви запланували у вашому спiльному проектi, не сказали: вiддай грошi назад...

— Я й не переконую. Я й сказав: вiддати.

— I не вiддав?

— Розумiєте, якби вiн тi кошти, що я йому дав, вiддав на АТО, я б навiть не заїкнувся. Перехрестився б i поставив крапку. 48 мiльйонiв доларiв — це ж стiльки можна для солдатiв питань повирiшувати... Про що ви говорите? Вони, будучи у владi, прийняли шiстсот мiльйонiв доларiв! Подивiться, якi вiн готелi купив — “Жорж” у центрi Львова, “Ха­ят” — у центрi Києва, банки скупили. Про що ви говорите?

— Банки?

— Так, так. 200 мiльйонiв доларiв дали тiльки за “Хаят”. Я ж вам пояснював: влада — це грошi. Ось тому через таких, як Пупс, Тягнибок, ми й не можемо пiд­нятися з колiн. Тому в нас, вибачте, нi пенсiй, нi зарплат — нiчого нема.

— I як нам бути?

— Кожна проста людина бачить, де правда, де — неправда. Ось ви, мабуть, бачили на телеканалi “Iнтер”, як в прямому ефiрi Ляшко допитував “сепаратиста”? А знаєте, що цей “сепаратист” — молдаванин iз зони? Його привезли за декiлька хвилин до ефiру i сказали, що будеш “сепаратистом” i на всi запитання Ляшка казатимеш “так”. А за це йому пообiцяли пiвтора мiсяця строку зняти. I це ви називаєте полiтикою? Українцi мають навчитись поважати себе.

— Чому вас називають “хрещеним батьком мафiї”?

— Я особисто не чув, щоб мене так називали. Я люблю лише хрестити дiтей. Якщо хочете, назвiть мене господарем: так, я сам приймаю рiшення — з ким менi жити чи працювати, кого менi любити, з ким менi спати i кому помагати.

Це — правда. I правда те, що сьогоднi я хочу пiдвести риску пiд минулим. Кожен колись у минулому робив помилки.

Вiддiл розслiдувань газети "Експрес"