“Давайте внесемо до закону дуже просту правку, як у нас існує квота на інвалідів: давайте зобов'яжемо роботодавців не менше як 4 -- 5% мати людей у віці після 45 років”, -- заявив Рева.
Міністр зазначив, що потрібно перевіряти виконання цієї норми роботодавцями. “І якщо людина буде скаржитися, приходити до нас і говорити, що його не беруть на роботу під будь-яким приводом, значить, ми повинні мати інструментарій вплинути на ситуацію”, -- сказав він.
Оцінюємо доречність запровадження такого підходу в розмові з провідним експертом соціальних програм Центру Разумкова Ольгою Пищуліною та старшим науковим співробітником Інституту демографії та соціальних досліджень Лідією Ткаченко.
-- Яка ваша думка про ініціативу міністерства щодо запровадження вікової квоти на робочі місця для тих, кому минуло 45?
О. Пищуліна: -- Впевнена, що вона правильна. Ситуація у сфері зайнятості у нас загалом доволі складна, а людей, яким минуло 45, роботодавці особливо неохоче працевлаштовують. Отож, передпенсійна соціальна група справді є найбільш вразливою у сфері зайнятості. Багато пенсіонерів теж хочуть працювати, бо пенсія надто мала. І їм також складно працевлаштуватися.
Л. Ткаченко: -- Очевидно, що проблема з працевлаштуванням українців зрілого віку існує. Хтось думає, ніби квоти сприятимуть вирішенню проблеми. Це виглядає ніби логічно. З іншого боку, потрібно розуміти, що квоти — не найбільш ефективний механізм. Більше того, можливо, хтось не знає, вони у нас вже працюють.
Так, у статті 14 закону “Про зайнятість населення” перелічено вісім категорій громадян, для яких передбачені квоти для працевлаштування. До них належать, до прикладу, діти-сироти, молодь, яка закінчила або припинила навчання і яку вперше приймають на роботу, інваліди, які не досягли пенсійного віку, учасники бойових дій.
Є в цьому переліку й особи, яким до виходу на пенсію залишилося 10 і менше років. Тобто тепер, виглядає, цю категорію вирішили розширити, записавши тих, кому до заслуженого відпочинку залишилося 15 років.
-- Чи велика ймовірність того, що цей механізм у нас реально запрацює?
Л. Ткаченко: -- Не дуже. Норми закону часто не виконують, оскільки за їх ігнорування не передбачене відчутне покарання. Та я не впевнена, що навіть серйозними штрафами можна змусити роботодавців це робити.
-- А чому працедавці не горять бажанням працевлаштовувати досвідчених людей?
О. Пищуліна: -- Бо часто досвідчені працівники хочуть вищу заробітну плату, ніж, так би мовити, зелена молодь. Старші шукачі роботи вважають, що мають достатньо високу кваліфікацію, тому відповідно оцінюють свою працю. Окрім того, їм уже не байдуже те, що рівень майбутньої пенсії залежить від рівня зарплати. А підприємці в нас часто не мають чи можливості, чи ресурсів для забезпечення належного рівня оплати.
Л. Ткаченко: -- Стосовно зрілих осіб ще й стереотипів є чимало. Є, наприклад, упередження, що вони консервативні, не здатні вчитися нового. Хоча насправді людина в будь-якому віці здатна до розвитку.
-- І як же найкраще, на вашу думку, вирішувати цю проблему?
Л. Ткаченко: -- У цій справі потрібен комплексний підхід. Почнімо з того, що 45 років -- не такий поважний вік, щоб люди не могли ні вчитися, ні розвиватися, ні працювати. Усе вони можуть. Це потрібно пояснювати і роботодавцям, і їм самим. Не варто казати людям, що після 45-ти можна підвести риску й сподіватися на квоту, чекаючи, коли тебе працевлаштують. Треба розвиватися, здобувати нові знання, освоювати технології й розраховувати на те, що попереду принаймні 15 років активного трудового життя.
Також слід пояснювати роботодавцям, що люди 35 -- 45 років і старші -- це в нас основний масив робочої сили. Через низьку народжуваність в Україні бракує молоді, щоб заповнити всі робочі місця. Тому логічно залучати до роботи населення, яке вже і досвід має, і ще багато років може продуктивно працювати.
Крім того, держава має займатися пропагандою у хорошому сенсі. Он у Євросоюзі дуже багато уваги приділяють питанню працевлаштування зрілих громадян. Там постійно пишуть про те, що успішним може бути лише той колектив, де є і молоді працівники, і люди старшого віку. Має бути нормальний обмін досвідом, взаємодія поколінь. Тому що коли на роботі цього не вдається досягти, значить, і в суспільстві не буде діалогу.
Також було б добре, якби політика зайнятості переорієнтовувалася з загальнонаціональних механізмів на локальні. Тоді б кожна громада вирішувала, які підприємства розвивати, яку інфраструктуру створювати та яких людей до неї залучати.
-- А хіба в ЄС немає вікових квот?
Л. Ткаченко: -- Там інший підхід. Зазвичай у країнах Європи є спеціальні програми, які сфокусовані на цільових групах. Серед них є й група людей передпенсійного віку -- 54 -- 64 роки (на пенсію в багатьох країнах ЄС можна вийти лише після 65-ти). Такі програми допомагають з пошуком роботи, однак власне про квотування не йдеться. Зазвичай програми передбачають навчання. Може йтися як про здобуття нової професії, так і про засвоєння навичок, які знадобляться на будь-якому робочому місці. Є, зокрема, курси комп'ютерної грамотності. Також у Європі дбають про адаптацію зрілих людей на новому робочому місці. Окремий фахівець приходить, надає допомогу, якщо потрібно, веде роз'яснювальну роботу з колективом.
Ірина КОВАЛЕНКО, Експрес
