Мир чи ескалація? – аналізуємо закон про деокупацію Донбасу

 
Попри те, що до фінального розгляду документа вдалось нівелювати низку суперечливих положень, політики й експерти і нині мають низку зауважень. Зокрема, відзначають: російсько-український конфлікт так і не названо війною, закон дає Президентові додаткові можливості для застосування силових інструментів і може перекреслити мирні сценарії врегулювання ситуації на Донбасі. Врешті-решт, у МЗС Росії уже заявили, що ухвалення цього закону може призвести до ескалації конфлікту.
 
Що тут правда, а що спекуляції? З'ясовуємо у розмові з головою правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимиром Фесенком, директором Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом та заступником директора Українського інституту дослідження екстремізму Богданом Петренком.
 
-- Яка мета ухвалення так званого закону про деокупацію Донбасу? 
 
В. Кулик: -- Цей закон не описує сценарію деокупації чи реінтеграції. А констатує те, що де-факто маємо нині. Тобто відповідає своїй офіційній назві -- він про особливості державної політики із забезпечення суверенітету України над тимчасово окупованими територіями. У законі зафіксовано, що окремі території Донеччини і Луганщини окуповані. Окупант -- Росія. Так звані “ЛНР” і “ДНР” -- російські окупаційні адміністрації. За понад три роки війни ми вперше отримали юридичну визначеність iз цих питань на рівні закону.
 
-- Що дає нам така визначеність? 
 
-- Далі мають долучатися українська дипломатія та український істеблішмент у просуванні нашої позиції і досягнення зовнішньополітичних результатів. Українські суди повинні ухвалювати рішення щодо збитків, яких нам завдали російські окупанти, порушення прав та свобод з боку Росії як окупанта і так далі.
 
Потім на підставі цих рішень можемо звертатися до західних або міжнародних судових інституцій і домагатися ухвалення позитивного висновку для України та українських громадян. Коли в нас є юридична визначеність, це значно легше. Досі юридичні акценти за нас розставляли західні інституції. Нагадаю, російську агресію в Україні вперше назвали “агресією” в ПАРЄ, а не в українському парламенті.
 
В. Фесенко: -- Не слід вважати, що поява цього закону кардинально змінить ситуацію на Донбасі. Жоден закон, хоч би якими були його назва і зміст, не поверне нам Донбас та Крим. Цей закон радше закладає передумови для деокупації на майбутнє. Водночас вирішує низку важливих організаційних та правових питань.
 
Зокрема, замінює розкритикований режим АТО на адміністративно-правовий режим, який краще дозволяє Збройним силам брати участь у бойових діях та фактично їх контролювати. Визначає статус неконтрольованих територій на Донбасі як тимчасово окупованих. Дає чітку оцінку факту російської агресії і того, що окупація територій є наслідком такої агресії.
 
Це великий плюс. Бо, по-перше, Москва хоче нам нав'язати сценарій переговорів із так званими “ЛНР” та “ДНР”. А тут визначено, що сторона конфлікту -- Росія. По-друге, це важливо для внутрішньополітичної ситуації. Адже було чимало звинувачень на тему, що керівництво країни нібито не хоче визнавати Росію агресором, а також факт окупації.
 
-- Власне, у законі не з’явився термін “війна”. Чому?
 
-- Якби його вжили, то опозиція апелювала б до влади: “Чому ви не вводили воєнний стан?” Відповідно, постало б питання про політичну відповідальність керівництва країни. Щоб уникнути приводів для нової дестабілізації та маніпулятивних політичних ігор, терміна “війна” не вживали.
 
-- Критики закону вказують на те, що закон посилює владу Порошенка, оскільки дає йому додаткові можливості для оперативного застосування силових інструментів. Наскільки це серйозна проблема, на ваш погляд?
 
В. Кулик: -- Президент або Верховна Рада повинні мати певні інструменти для застосування Збройних сил під час гібридних загроз. А такими гібридними загрозами можуть бути і сепаратистський путч, і спроба захоплення адмінбудівель, і фронтальний наступ. 
 
Цим законом розширили повноваження Президента -- фактично він одноосібно, без подальшого парламентського контролю, може вирішувати питання про застосування Збройних сил та інших військових формувань. Так, політичні ризики тут доволі високі. У ситуації, коли зростає невдоволеність владою в суспільстві й звучить чимало критики на її адресу, завжди є спокуса використати силу для приборкання незадоволених. Порошенко, з огляду на його характер, вважаю, може вдатися до такого.
 
В. Фесенко: -- Я не поділяю такої думки. У нас повноваження Президента визначаються не законом, а реальною політичною ситуацією, реальним його впливом. Порошенко і так має більший вплив, ніж, наприклад, мав Ющенко. Хоч і тоді, за президентства Ющенка, і тепер маємо парламентсько-президентську систему.
 
Наголошу: форс-мажорні повноваження можуть бути використані лише у форс-мажорних обставинах. Якщо чекати, коли парламент ухвалюватиме ті чи іншi рішення в умовах розгортання агресії або проявів гібридної війни в певних регіонах, то ми програватимемо і втрачатимемо території. Оперативне реагування -- цілком адекватна річ в умовах нинішнього конфлікту з Росією.
 
Хтось каже, що Порошенко може використати додаткові повноваження для протидії ще одному Майдану. Якщо в цьому “майдані” братимуть участь “зелені чоловічки”, тоді так, треба буде це робити. А якщо протест підтримуватиме значна частина населення, то жоден закон не допоможе. Тож, вважаю, ці побоювання перебільшені.
 
-- Які ще мінуси закону можете назвати? 
 
В. Кулик: -- До цього закону не було внесено позиції про розрив дипломатичних відносин. Росія не розірвала з нами стратегічного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство. Вважаю, це зменшує можливості офіційного Києва протидіяти ідеї Кремля завести російську армію в Україну ще і як частину миротворчого контингенту ООН.
 
-- Деякі політики та експерти стверджують, що цей закон перекреслює мирні сценарії врегулювання російсько-українського конфлікту. Чи справді є така ймовірність?
 
-- Ні. Закон перекреслює російські сценарії. Він створює законодавчі підвалини для формування більш адекватного правового і військово-адміністративного режиму в зоні конфлікту. Збройні сили України будуть головною силою протистояння російській агресії. Не лише де-факто, а й де-юре.
 
В. Кулик: -- Ми повинні бути готовими до того, що цей конфлікт раз у раз загострюватиметься. Допоки Путін буде президентом Росії, мирного врегулювання очікувати не варто. 
 
-- А чи не призведе ухвалення цього закону до силового сценарію розв'язання конфлікту на кшталт хорватського?
 
Б. Петренко: -- Розмови про те, що закон "розв'яже руки українській вояччині", безпідставні. Хорватія частину територій звільняла дипломатичним шляхом, частину -- силовим. Там, де не було кордону зі Сербією, території визволяли війська. Де був кордон зі Сербією -- там сили не застосовували. У нашому випадку хорватський варіант не можливий доти, доки маємо неконтрольовану ділянку кордону з Росією -- країною, яка витрачає на озброєння у 15 разів більше, ніж ми...
 
Наталія ВАСЮНЕЦЬ, Експрес  
 
 
 

ГОЛОВНІ НОВИНИ

18.10.2018
:
17.10.2018
показати більше