"Офіційно я — терорист", — російський поет, якого засудили за вірш про Україну

Раніше "Експрес" писав про історію переслідування педагога з маленького містечка Кроми Орловської області, весь "злочин" якого полягав у тому, що він викладав у соцмережах власні вірші. У них висловлював свою позицію щодо російської агресії проти України, пише газета "Експрес".
 
Тоді, у липні 2015 року, Олександра засудили за вірш про Майдан і Революцію Гідності. Поет явно симпатизував українцям, захоплюючись нашим прагненням до свободи, і назвав свій поетичний твір "Українським патріотам". Реакція російської влади була миттєвою — проти Бившева порушили кримінальну справу і присудили 300 годин виправних робіт.
 
Однак, відбувши покарання, скромний провінційний учитель не злякався і не відступився від свого. Він далі писати вірші на підтримку України. Гостро критикував путінський режим. Як наслідок, проти нього порушили ще чотири кримінальні справи, у яких фігурують вірші "Украинским повстанцам", "Русский дух", "Могучая кучка", "На независимость Украины".
 
Власне, за останній твір декілька днів тому Олександр Бившев і дістав новий вирок. Ось уривок з цієї поезії: "С той, что тебя гнобила, Господь еще спросит строго. / В дебри, леса, болота скатертью ей дорога. / А я на Запад гляжу, слезно небо моля: / "Щастя тобi бажаю, Україно моя!"
 
Попри те що в поета тимчасово конфіскували персональний комп'ютер і телефон, нам вдалося зв'язатися з ним і дізнатися подробиці цієї історії.
  
 Суд визнав мене виннним, — розповідає Олександр Бившев. — Мені призначили 330 годин виправних робіт за місцем проживанням. Тобто десь неподалік дому знову підмітатиму вулиці та прибиратиму сміття.
 
 Ви чекали на такий вирок? 
 
 Щиро кажучи, я вважав, що все буде набагато серйозніше і цього разу мені аж ніяк не уникнути трирічного ув'язнення або двох з половиною років виселення у спеціальні поселення, як того вимагав прокурор. Утім мене обурює сам факт порушення справи проти мене. За що?! За те, що я як громадянин маю власну позицію і точку зору, яка відрізняється від тієї, яку обстоюють путінські пропагандисти?
 
 Олександре, минуле покарання вам довелося відбувати біля школи, у якій ви працювали. Як ви гадаєте, для чого це було зроблено?
 
 Безперечно, це була витончена помста, щоб знищити мене морально, розтоптати людську гідність. Уявіть: я прибираю смітники біля школи, а в цей час з вікон на мене дивляться колишні учні, у яких я ще декілька місяців тому проводив уроки... Я бачив задоволені обличчя більшості з них, а хтось, проходячи повз, не стримував радості: "Отак йому, клятому бандерівцю, і треба!" Але чув і співчутливі слова від декількох старшокласників.
 
Ті, хто мене покарав, мабуть, хотіли дати молодому поколінню урок, показавши, що буває з людиною, яка не кориться цій владі і має власну позицію. Що ж, більшість школярів, дивлячись на моє приниження, мабуть, перехотіли коли небудь у житті плисти проти течії. Проте, якщо на всю школу знайшлося бодай один-два учні, які зробили інші висновки, це вже добре. Я сподіваюсь, що бодай хтось замислився про те, у якій країні живе. Про політичне переслідування непокірних за допомогою судової системи. Про шиття білими нитками кримінальних справ щодо незгодних. Той, хто має чисте серце і вміє мислити, винесе іншу науку для себе і зненавидить цю систему, обуриться бодай у душі. І це хоч якийсь позитивний момент моєї історії.
 
 До школи ви не повернетесь, так?
 
 Я не зможу цього зробити ніколи. Адже ще після першого вироку до законодавства внесли зміни, за яким людина, засуджена за терористичні дії, викладати ні у школі, ні у виші не має права.
 
 А ви — терорист?
 
 Так, експерти державної установи угледіли в моїх віршах заклики до насильства, дискримінацію росіян, підбурювання до повстання і ще купу всякої маячні. Хоча, коли ми з адвокатом звернулись до інших авторитетних фахівців, вони цей погляд не підтримали. Однак офіційно я — терорист.
 
 Проти вас порушено ще дві кримінальні справи. Ви ж розумієте, що третій-четвертий вирок не буде таким м'яким. Не замислювались про те, щоб виїхати з Росії?
 
 Я, можливо, хотів би жити в Україні, але фізично не маю змоги виїхати. У мене старенькі батьки: татові — 88 років, мамі — 82. Вони лежачі. Маму немає змоги транспортувати — вона не витримає дороги. Я не можу їх покинути. Ну хіба що мене посадять і тоді... Не знаю, як вони виживатимуть... Нам дуже важко. Я, здоровий 45-річний чоловік, мушу жити на пенсію двох людей з інвалідністю, оскільки на жодну роботу мене не беруть. Мало того, якось я не зміг забрати пакунок на пошті, який мамі надіслала родичка. Працівниця відповіла, що раз адресат не може прийти сам на пошту, то це його проблеми.
 
Дуже важко жити в атмосфері тиску влади. І ще важче витримувати зневагу тих, хто тебе оточує: сусідів, колишніх колег, продавчинь у магазині, аптекарок. Я перетворився на вигнанця у рідному містечку. Але мовчати не можу мабуть, такий характер. Не знаю, що зі мною буде. Не знаю, що станеться з батьками. Проте живу і борюсь далі як можу. Нові вірші будуть! 
 
Більше цікавих новин читайте у свіжому номері газети "Експрес"
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram
 
Ірина ЛЬВОВА
 
 

ГОЛОВНІ НОВИНИ

17.10.2018
:
16.10.2018
показати більше