Велопрощу до Погінського чоловічого монастиря велосипедний клуб з Надвірної організовує вже одинадцятий рік поспіль. І жодної з них Михайло Григораш, мешканець цього прикарпатського містечка, не пропустив.
“Велосипед — це життя, — каже Михайло Миколайович. — Щодня я проїжджаю понад п’ять кілометрів: об’їжджаю місто за конкретним маршрутом. Якщо не проїду цієї відстані, то вже не так добре почуваюся. А у свята та в неділю мандрую в село Зелена, що за понад 20 кілометрів від Надвірної. Тобто за день проїжджаю більш як 40 кілометрів”
Отож проїхати 90 кілометрів до Погінського монастиря і назад не було важко, каже чоловік.
“Після велопрощі почувався чудово, жодної втоми, — усміхається Михайло Миколайович. — Навіть ноги не боліли”.
Але не лише велосипедом Михайло Григораш мандрує до духовних місць. Декілька разів ходив пішки до Зарваниці, де міститься Марійський відпустовий центр УГКЦ. А це близько 120 кілометрів від дому пенсіонера. Також ходив з прочанами до греко-католицького монастиря Чину св. Василія Великого в селі Гошеві (за 110 кілометрів від Надвірної).
“Понад десять разів ходив пішки в ці монастирі — разом з донькою та внучками, — каже Михайло Миколайович. — Сили на це мені дає Бог”.
У пенсіонера — німецький велосипед, котрий має сім передач. Михайло Миколайович каже, що мріє ровером доїхати до Львова — це близько 175 кілометрів в один бік. “Сподіваюся, здійсню задумане після нашої перемоги у війні”, — додає пан Михайло.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як в епіцентрі ракетного удару дивом уціліла капличка ПЦУ
