Турніри серії Гранд Слем — найпрестижніші комерційні змагання у дзюдо. Виграти їх вкрай важко, адже за нагороди та призові тут боряться найкращі у світі. Але це вдалося нашому Антонові Савицькому, який виборов “золото” у ваговій категорії до 100 кілограмів.
Дзюдоїст розпочав свій турнірний шлях із впевненої перемоги іппоном над представником Таджикистану. У другому колі українець здолав шведа, здобувши оцінки ваза-арі та іппон. У півфіналі Антон Савицький зустрівся з представником Бахрейну. Хоч на початку сутички він дещо поступався суперникові, але зумів мобілізуватися, переламати хід поєдинку, виконати чудовий іппон і вийти до фіналу. І у вирішальному двобої наш борець не залишив шансів угорцю, впевнено здобувши золоту медаль. Це друга перемога Антона Савицького на турнірах серії Гранд Слем у кар’єрі й третя нагорода в нинішньому сезоні.
Близьким до медалі був і Михайло Свідрак (до 81 кг). Він впевнено дійшов до півфіналу, здобувши дві перемоги над дзюдоїстами з Франції та Узбекистану. Але у півфіналі поступився представникові Японії, а в бронзовій сутичці — спортсменові з Бахрейну й посів п’яте місце. Ще троє представників України зазнали поразок у перших же боях і вибули зі змагань.
— Для кожного дзюдоїста виграти турнір серії Гранд Слем — це топ, — розповідає Антон Савицький. — Тому я радий, що в компанії сильних суперників мені вдалось стати найкращим. На таких турнірах не буває легких поєдинків, але найважчим був бій за вихід у фінал. Я програвав суперникові три оцінки й уже навіть сам не вірив, що цей поєдинок можна врятувати. Але якось зібрався, вирівняв ситуацію і переміг.
— Цікаво, а які призові на цьому турнірі?
— “Золото” оцінюють у 5000 доларів, “срібло” — у 3000 і “бронзу” — в 1500. Для порівняння: на турнірах серії Гран-прі призові становлять 3000, 2000 і 1000 доларів відповідно. Але за умовами з цих призових спортсмен повинен віддати 20 відсотків своєму особистому тренеру. Також щось слід виділити головному тренеру, адже він також доклався до цієї перемоги. Бо хоч медаль і особиста, та на неї працювала вся команда.
— Чи були у Монголії представники країн-агресорок?
— Були, але в моїй ваговій категорії — ні. Ми намагались з ними не перетинатись ні в залі, ні в готелі. Поводимося з ними так, ніби їх не існує. Але все одно певна проблема є. Міжнародна федерація допустила білорусів до змагань не у статусі нейтральних, а зі своїм прапором і гімном. А нам, за рішенням профільного міністерства, заборонено бути на змаганнях, де є національні символи країн-агресорок. Тому змушені обирати такі турніри серії Гран-прі чи Гранд Слем, де немає білорусів. Приміром, у Хорватії вони змагатимуться, тож ми туди не поїдемо. Зате їх не буде в жовтні в Мексиці й у Перу, тому туди вирушимо.
