Антоніна Білокур та Євгенія Реп’юк з невеличкого села Залісся майже щодня ходять одна до одної у гості. По-перше, вони сестри-близнючки. А по-друге — живуть на одній вулиці й ще доволі активні.
“Антоніна старша за Євгенію на чотири хвилини, — каже невістка однієї з бабусь Валентина Реп’юк. — Народжувала їх мати вдома. У родині виховували загалом чотирьох дітей — трьох сестер і брата. Потім сім’я ще прийомного сина мала, то він молодим виїхав у Росію, і давно зв’язок з ним обірвався. А рідні брат і сестра наших близнючок померли, хоча теж були довгожителями. На своєму віку Антоніна та Євгенія пережили чимало — і Голодомор 1933 року, і Другу світову війну. Німці гнали їх на роботи. Не було у що взутися. А зими тоді стояли морозні, то в сандалях доводилося розчищати сніг”.
В Антоніни Білокур дітей нема. А Євгенія Реп’юк народила трьох. Один із синів помер молодим від хвороби, залишились ще син та дочка. Чоловіка жінка поховала.
“Сестри змолоду були дуже схожі. Коли я виходила заміж, то замість того, щоб вклонитись майбутній свекрусі Євгенії, зробила це перед Антоніною”, — згадує з усмішкою пані Валентина.
За словами співрозмовниці, секрет довголіття бабусь-близнючок в тому, що обидві — дуже трудолюбні. І все життя займаються улюбленою справою — бджолярством.
● Секрет довголіття бабусь-близнючок в тому, що обидві дуже трудолюбні.
“У кожної досі є пасіка. Торік у бабусі Євгенії після зими не вижили бджоли, — зауважує Валентина Реп’юк. — То вона зателефонувала до нас і попросила купити бджолосім’ю. Казала: “Я не можу без бджіл. Що влітку робитиму?” То мій чоловік знайшов пасічників і виконав її прохання. Нині бабця має шість вуликів. Уже виходить до своїх бджіл, радіє, що вони пережили морози і вилітають потроху. Також жінка має посвідчення пасічника, гордиться ним. Мед із сестрою вони не так часто їдять, жартують, що для них найбільша втіха — чути гул бджіл. Цікаво, що комахи люблять їх, не жалять, але бабусі працюють на пасіці у захисних костюмах. Ми допомагаємо хіба що викачувати мед”. Не раз діти пропонували стареньким переїхати до них у місто. Але ті навіть слухати не хочуть.
“Мій чоловік і його сестра постійно провідують наших довгожительок. Приносять воду, дрова. Бабусі вже нетерпляче чекають тепла, аби садити город. А ще ж курей тримають. І консервацію роблять, — каже пані Валентина. — у 2021 році ми подавали документи для внесення Євгенії та Антоніни до Національного реєстру рекордів України як найстарших близнючок. Але завершити цей процес завадила велика війна”.
Також жінки цікавляться новинами і дуже люблять подискутувати про політику. “Вони тобі і за Трампа розкажуть, і за Рубіо, і за того диктатора Путіна, який не дає нам спокою. Дуже переживають через війну. Тим паче що двоє моїх синів боронять країну на Херсонщині, — розповідає Валентина Реп’юк. — Довгожительки моляться не тільки за своїх онуків, але й за всіх воїнів. Просять Бога, щоб повернулися додому живі й здорові. І щоби нарешті настав мир”.
