Це надскладна вправа, що потребує виняткової сили, витривалості й бездоганної техніки. Досягнення зафіксували представники Національного реєстру рекордів України.
“Номінація — не нова. Ще у 2007 році Мирослав Федорчак встановив рекорд, зробивши 40 відтискань за хвилину, — каже керівниця Реєстру Лана Вєтрова. — А Сергій Білов виконав вправу аж 60 разів. У Книзі рекордів Гіннесса така номінація теж є. І світовий рекорд належить індійцю — 74 відтискання за 60 секунд”.
За словами співрозмовниці, річ не лише в цифрах. “Сергій приїхав із фронту ввечері, а вже зранку, без адаптації та відпочинку, встановлював рекорд. Це вражає, показує силу, витривалість наших військових і залізну волю, загартовану в бойових умовах, — зауважує Лана Вєтрова. — Після рекорду він, перевівши подих, сказав: “Слава Україні!” — і подякував побратимам, які в цей час тримають оборону на Лиманському напрямку. Вони для нього як сім’я”.
Військовослужбовець каже, що до свого досягнення йшов давно. Ще з дитинства йому подобалися відтискання. Крім того, займався боксом. “Одного разу в інтернеті натрапив на рекорд Мирослава Федорчака й подумав: а чому я не можу таке зробити? От і почав посилено тренуватися, — запевняє 43-річний Сергій Білов. — На позиціях, коли дуже холодно, відтискання допомагали зігрітися. Наша праця важка, тож треба завжди тримати себе у формі. А ще в мене є традиція: на кожен день народження виконую якийсь особистий рекорд. Наприклад, у 42 роки підняв 24-кілограмову гирю 42 рази, у 43 — відтиснувся на одній руці 43 рази. А напередодні Нового року на двох руках виконав 2026 відтискань майже за 2 години 11 хвилин”.
Боєць зауважує, що раніше виконував максимально 54 відтискання на одній руці, тож цього разу перевершив власний результат. “Звісно, дуже хвилювався. Ще й було слизько — треба було тримати рівновагу. Якби не це, мабуть, зробив би навіть більше. Можливо, з взуттям не вгадав — краще було б навіть босоніж виконувати, — міркує рекордсмен. — Але, попри все, мені вдалося. Дуже вдячний своєму тренеру, який з дитинства вчив мене завжди досягати своєї мети”.
Нещодавно Сергій Білов став головним сержантом батальйону. Він дбає про фізичну форму бійців — навіть організовує турніри. “Проводили змагання зі звичайних відтискань, із підтягування, — каже захисник. — У нас багато талановитих військових. Є побратим, якому майже 60 років, і він має чудову форму та показує круті результати, посідає на турнірах призові місця”.
Воїн родом із міста Марганець, що на Дніпропетровщині. За фахом — шахтар. Служить з перших днів повномасштабного вторгнення. “Спочатку мене зарахували у медроту. Я шахтар, тож раніше з цим справи не мав, але посилено вчився, бо розумів, як важливо вміти надавати першу медичну допомогу. Вивчився на санітара-інструктора, а потім уже навчав інших, — провадить далі Сергій. — Але строкову службу проходив танкістом, тож мене тягнуло саме до цього. Коли у 60-й окремій механізованій бригаді сформували танковий батальйон, перевівся туди, де служу й нині. Воював на Херсонському напрямку, в районі Бахмута, Куп’янська, вже третій рік виконуємо завдання на Лиманщині”.
Коли виникла загроза окупації Марганця, дружина воїна з двома дітьми переїхали на Львівщину. Саме тут, у Стрию, він і встановлював досягнення. “Рекорд присвячую своїм побратимам, сім’ї та всім, хто допомагає нашому батальйону й ЗСУ загалом. Разом ми сила й обов’язково переможемо російського загарбника”, — переконаний боєць.
