Жінка виготовляє багаторазові грілки, окопні свічки, плете кікімори. А ще — маскувальні сітки зі спанбонду. Каже, що загалом таких уже сплела більше як сотню. Часом працює вночі, коли діти сплять.
“У мене троє діток: старшій Софії — 16, середульшій Христині — 13, а синочку Макару — 2 рочки, — каже Мирослава Бобик. — Звісно, хочеться проводити з дітьми більше часу. Але найбільше мрію, щоб закінчилася ця проклята війна, щоб моїм дітям нічого не загрожувало. Не хочу, щоб наш цвіт нації гинув”.
Волонтерка за першим дзвінком намагається закрити потреби бійців. “Буває, хлопці мені з фронту телефонують і кажуть: “Ми добу просиділи у ваших кікіморах, над нами літали дрони й не бачили нас”. Була й така ситуація: четверо наших бійців перебували в окопі і наша маскувальна сітка врятувала їм життя. В ній заплутався дрон і не зумів зробити скид”, — розповідає моя співрозмовниця.
За освітою Мирослава — кухарка, працювала у бістро, а потім на фермі дояркою. Про всі жахи війни чула з перших вуст від свого чоловіка. Її коханий Євген добровольцем пішов захищати країну ще у 2014-му. Минулого року отримав важке поранення і був демобілізований.
“На війні нині воює мій дядько, багато друзів та односельців, — зауважує Мирослава. — Намагаюсь виконати всі їхні прохання: від сокир та саперок до буржуйок. Ще збирала кошти на генератори та екофлоу, старлінки й павербанки. Старші доньки теж долучаються до плетіння сіток, а чоловік власноруч зробив спеціальний станок, який ріже полімер спанбонд. Це неткане 100% поліпропіленове термоскріплене полотно. Купую його в інтернет-магазинах, іноді привозять інші волонтери”.
За словами активістки, одну маскувальну сітку вона плете два дні. Якщо хтось допомагає, як-от діти, — то удвічі менше часу. Довжина найбільшої виготовленої сітки становила 15 метрів, а ширина — 30.
