У невеликому селі Поляна на більшості подвір’їв стоять казани, автоклави, печі, банки та контейнери. Люди смажать, консервують, печуть... Щотижня від жителів села їдуть на фронт та у шпиталі гостинці для військових. Кошти і продукти волонтерам надають односельці, земляки з-за кордону та небайдужі меценати.
“Коли почалася повномасштабна війна, до нас майже щодня приїжджали переселенці, хтось транзитом, а хтось так і залишився в селі й живе тут і донині, — розповідає волонтерка Вікторія Стрільчук. — Наші хлопці і дівчата у перші тижні вторгнення готували бутерброди та інші перекуси, все це вивозили на міжнародні траси, де біженці з дітьми дуже довго стояли в заторах. У цей час у приміщенні церкви облаштували спальні місця, зробили санвузол, аби люди зі Сходу мали всі належні умови. Крім того, закупили перші туші свиней та 20 індиків, які приготували та відправили на передову нашим захисникам. Це був лише початок. Потім хтось із односельців взявся пекти хліб, пиріжки для воїнів, інші ліпили вареники, пельмені, готували голубці, соління, салати. Наша команда збільшувалась, допомога — також. І ми стали стабільно їздити в госпіталь до поранених, привозити їм харчі, ліки, одяг”.
Павлина Клюс — одна з найактивніших волонтерок Поляни. Понад 20 років жінка була на заробітках в Італії. “Коли після 24 лютого 2022 року мені казали не їхати додому, бо через три дні України не буде, я твердо вирішила: повертаюся. Боліло, що рідна земля здригається від обстрілів, — згадує пані Павлина. — У перші тижні березня я доєдналася до волонтерської справи. У нас дуже дружнє село, наразі маємо три команди волонтерів. Наша зветься “Марфа”. Звідки така назва? Згідно з Біблією, Марфа була сестрою Лазаря й Марії, дуже гостинна і турботлива. Одна команда готує випічку, інша — смачні маринади з томатів і перців з власної садиби чи квасить огірочки й кавуни. Звісно, є в нашому меню і м’ясні страви. Від початку великої війни ми вже переробили понад 170 туш свиней. Хлопці з передової жартують, що розмаїттю наших страв і ресторан би позаздрив! Бо готуємо і бендерики, і вінегрет, і макарони по-флотськи, м’ясні й рибні тушкованки, голубці, баби, олів’є... Меню залежить від того, що попросять воїни і яка надворі погода. Щотижня наші волонтери везуть гостинці на фронт. І не лише своїм землякам, бо чужих там нема. Крім того, наші буси зі смаколиками їдуть до лікарень та шпиталів, частину продуктів віддаємо переселенцям”.
За словами співрозмовниці, коли бійці повертаються у відпустку, то навіть приїжджають до волонтерів особисто, аби подякувати. І дарують шеврони, прапори. “У такі моменти несила стримати сльози, — додає Павлина Клюс. — Це найменше, що можемо зробити для воїнів. Ми ж у себе вдома, попрацювали — і лягаємо у своє тепле та зручне ліжко. А вони в окопах, постійно ризикують життям. Хочеться, щоб наші захисники знали, що багато людей у тилу переживають за них. Своїми смаколиками ми хочемо підтримати воїнів та подякувати за захист. Ось днями приготували 530 банок тушкованого м’яса й паштетів, понад 1000 котлет, дуже багато маринованого сала та смальцю зі спеціями. А ще — смачні голубці, пельмені, ароматну випічку. Все це вже доставили на Схід. І не думаємо зупинятися аж до нашої перемоги”.
