56-річний Іван Дзвінчук живе у присілку Ліщів, що у Космачі на Прикарпатті. “Його хата — під горбом, дах вкритий синьо-жовтою бляхою”, — направляють мене місцеві. Тож рушаю за їхніми вказівками й невдовзі потрапляю до оселі майстра. Роботи в нього нині чимало, адже стартував осінній сезон і чимало весільних музик замовляють цимбали.
“Цимбали — це неймовірний інструмент, ви знали? — усміхається до мене майстер. — Він відомий ще з часів Стародавньої Греції! І донині створює нам чудовий настрій своїм звучанням”.
Перші цимбали пан Іван зробив 17 років тому.
“Тоді мій син Михайло, будучи семирічним хлопчаком, побачив цимбали й гайда мене просити, аби я йому такі змайстрував. Я до цього ніколи музичних інструментів не робив, але синові відмовити не хотів, тому вирішив навчитись їх майструвати. Уроки брав у відомого місцевого цимбаліста”.
Перші цимбали чоловік вважає своїм найкращим творінням. “Я подарував їх синові. Він був неймовірно щасливий! Зрештою Михайло закінчив музичне училище, а тепер навчає дітей гри на цимбалах”, — хвалиться майстер та запрошує до своєї майстерні.
“Цимбали починаються із вибору деревини, — розповідає пан Іван. — Основу для них найкраще робити з явора, а верхню деку — зі смереки. Деревину я готую самотужки — сушу приблизно десять років на горищі”.
Перш ніж майструвати, цимбаліст завжди виконує два ритуали.
“Обов’язково маю помолитися і запалити 12 свічок у каплицях у нашому селі, — каже він. — Вірю — завдяки цьому праця над інструментом буде вдалою!”
Дерев’яний корпус цимбалів майстер вирізає з дерева у формі трапеції. “Спочатку роблю нижню деку, а далі — вирбельбанки — дерев’яні дошки, на які закріплюються 150 кілків, що призначені для натягування струн. Вирбельбанків є два: праворуч і ліворуч. Той, що праворуч, використовують власне для налаштування струн”, — каже майстер і бере до рук ключ для цимбалів, яким показує, як крутяться вирбельбанки.
“Потім треба ще, власне, забити кілки, встановити голосники (круглі дуги, за допомогою яких звук виходить зсередини цимбалів. — Авт.). Далі прикріплюю верхню деку музичного інструмента за допомогою сволічок (це те, що з’єднує деки). Насамкінець натягую струни на кілки, налаштовую. І все — можна грати!”
Один інструмент чоловік майструє впродовж місяця. А коштує він, у середньому, 600 доларів.
“Мої витвори лунають по всій Гуцульщині й далеко за її межами: від Польщі — до Канади!” — хвалиться майстер.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю із сином Станіслава Лема
