Сьогодні, 12 вересня, один із найвідоміших фантастів ХХ століття міг би відсвяткувати сто років. Він народився у Львові, а помер у Кракові. Нині там живе єдиний син письменника-класика...
— Пане Томаше , 2021-й оголошено в Польщі Роком Лема. Що в його рамках уже відбулося, а що — ще відбудеться?
— У нас було кількасот різноманітних імпрез, а також інших проектів, пов’язаних зі святкуванням Року Лема. Їх кульмінація запланована на вересень, тоді, серед іншого, у Кракові пройде п’ятиденний конгрес “Мегабітна бомба”. У світі з нагоди ювілею також організовано багато виставок, конференцій і фестивалів. Виходить теж спеціальна серія, яка повинна містити сто книжок на сотий день народження Лема. До речі, вшанування відбудеться і на Міжнародній космічній станції.
— Якщо уявити, що Лем дожив до століття, як ви думаєте, на уродини він би втік кудись у гори — в Закопане, чи все ж погодився б взяти участь в офіційних заходах? Попри їх обтяжливість...
— Знаєте, батько з повагою і серйозністю ставився до своїх читачів. Безумовно, він взяв би участь у таких урочистостях. Якщо б тільки здоров’я йому дозволило.
— Скажіть, які риси характеру вашого батька були домінуючими? I які з них полегшували йому життя, а які, навпаки, — обтяжували?
— З точки зору найближчих членів сім’ї у характері батька домінувало поєднання доброчесності та вибуховості...
Почуття гумору, знання, цікавість світу й бажання ділитися тим всім з найближчою родиною — були надзвичайними. Другим боком медалі була нетерпеливість, небажання слухати інших, а також переконання: оскільки тато краще знає, що співрозмовник збирається сказати, то нема сенсу його слухати...
А ще — з віком у батька стали посилюватися смуток і песимізм. Я маю враження, що головною причиною були ми, тобто людство. Адже не вчилися на власних помилках.
— Це правда, що Лем часто зачинявся у своєму кабінеті, щоб навіть найближчі не заважали йому працювати? Зрештою, який він мав щоденний графік і чи завжди суворо його дотримувався?
— Коли я був дитиною, батько справді часто зачинявся від мене на ключ. Нині він повинен висіти десь у музеї, бо саме тому ключу ми зобов’язані постанням ряду творів, написаних наприкінці сімдесятих років...
Тато вставав приблизно о четвертій ранку, що забезпечувало йому декілька годин спокійної роботи. З найранішнього світанку з-за стіни можна було почути стукотіння друкарської машинки... До слова, їх було більш як три. Найулюбленіша — Remington — до сьогодні стоїть на письмовому столі в кабінеті батька.
— Знавці творчості Лема звертають увагу, що в своїх творах він передбачив появу багатьох речей: від смартфонів і Google до віртуальної реальності та 3D-друку... Як ви сприймаєте й пояснюєте (принаймні для себе) дар передбачення батька?
— Я думаю, що ці прогнози з’явилися завдяки поєднанню уяви зі всебічними знаннями в галузі точних наук та екстраполяції сучасних тенденцій у майбутнє. Припускаю, що деякі оповідання, які ми сьогодні читаємо як казки, можуть також виявитися пророчими в майбутньому. Наприклад, ті, що стосуються біотехнологій, нанотехнологій, нейротехнологій тощо.
— Дуже рідко згадують вашу маму — Барбару Лесняк, яка померла в 2016 році. Як їй жилося поруч із генієм?
— Після смерті батька мама відповіла на це питання так: “Мені не було нудно”. Батьки часто сварилися, але разом з тим дуже любили одне одного. Без моєї матері письменника Лема, мабуть, не було б. Усе своє життя вона доглядала його майже як дитину, усвідомлюючи, що це виняткова людина.
— На ваш погляд, що нині — через сто років з дня народження вашого батька — мали би насамперед знати сучасні шанувальники його творчості?
— Мій тато писав science fiction у прямому значенні цього слова: це була наукова фантастика. У створених ним світах — навіть якщо вони були “зліплені” з самої мови, як-от “Кіберіада”, — існували суворі правила та закони фізики... Знаєте, ряд творів батька — завуальовані попередження для людства. Якщо ми як вид швидко не порозумнішаємо, я боюся, що вони залишатимуться актуальними ще тривалий час.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з лідером гурту "Гайдамаки"