Отець Степан Сус, військовий капелан та настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла УГКЦ, призначений єпископом курії Верховного архиєпископа УГКЦ. Про це повідомили у Ватикані.
— Владико, де ви тепер житимете і працюватимете?
— Мене призначили єпископом Патріаршої курії Української греко-католицької церкви, буду помічником глави Церкви — Блаженнішого Святослава. Весь церковний провід перебуває у Києві, тому продовжу свою працю там.
— А як ви сприйняли таку пропозицію — стати єпископом?
— Процедура виглядає так: до тебе телефонують і питають, чи згідний бути єпископом. Це відбувається за два тижні до того, як про це взнає весь світ. Цей період священник живе наодинці зі собою і своїми думками. Ти розумієш, що з тобою щось відбувається, і що треба це “щось” усвідомити й рухатись далі, якщо Господь тебе кличе.
— Ви ще й наймолодший католицький єпископ...
— Це точно (сміється. — Авт.). Мені 38 років, і почуваюся ще дуже молодим. От минулого тижня біг марафон у США з воїнами, 10 кілометрів. Я завжди відкритий, доступний для людей, стараюсь бути собою, бути людиною — і це кредо мого життя. І не думаю, що щось зміниться, коли я стану владикою.
— А кого залишите у Львові замість себе?
— Хто буде моїм наступником у гарнізонному храмі, вирішуватиме митрополит. Реставрація триватиме — прогнозуємо, що до жовтня 2021 року завершимо відновлення центрального склепіння храму, наступного року будемо працювати над центральним фасадом. Гарнізонний храм ніколи не був просто церквою.
Багато людей відкрили для себе храм не лише як місце для молитви, а й як серйозну опору у важкий період життя.
— Як капеланові вам доводилось ховати не один десяток героїв війни...
— За ці роки у мене було 94 похорони українських воїнів. Ми з родинами, у яких хтось загинув на війні, створили спільноту. Кожної останньої суботи місяця збираємось на спільну молитву, ділимось думками.
— Як владика Степан Сус прийшов до священства?
— Я став священником 13 років тому. З дитинства хотів цього! А капеланом став тоді, коли ще ніхто не розумів, що це, — у 2006 році. Ходив до військових в інститут. Згодом вдалось розвинути капеланство у цілу структуру.
— А як відпочиваєте?
— Ходжу в спортзал, бігаю. Стараюсь тримати себе у формі, і рекомендую робити це всім. Гантелі — це не страшно, тож піднімайте їх (сміється. — Авт.). Дбати про своє тіло потрібно, адже тоді ви будете сильним і зможете долати випробування.
— У соцмережах маєте чимало підписників. Будете й далі вести активне життя у мережі?
— Я стараюсь публікувати таку інформацію, яка цінна для всіх людей, або писати про цікаві події. Навіть коли курсанти, молоді хлопці віком 17 — 20 років приходять на недільну літургію, я про це пишу — бо чим не мотивація для інших юнаків та юнок прийти до Бога? Часто звичайне фото може сказати більше, ніж годинні проповіді. Думаю, і в Києві писатиму про свою діяльність і ділитимусь новинами.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
До вашої уваги також репортаж із Святогірської лаври
