У селі Чубинське, що за 12 кілометрів від Києва, діє притулок для ведмедів, в якому зоозахисники облаштували для них максимально природне середовище. Тут живуть клишоногі, яких врятували від знущань у цирках чи приватних власників.
...Асфальтованою дорогою посеред лісу прямую до притулку “Біла скеля”. Біля входу мене зустрічає 39-річна Марина Шквиря — головна зоологиня Київського зоопарку. Її чоловік 36-річний Єгор Яковлєв — старший науковий співробітник цього закладу. Разом подружжя і створило притулок. А фінансово їм у цьому посприяв Міжнародний благодійний фонд “Збережи дикість”.
Підходимо до воріт “Білої скелі”. Пані Марина розповідає про правила поводження у притулку: тварин не можна годувати, заборонено пхати руки до клітки, кричати тощо.
У першому вольєрі притулку живе ведмідь на кличку Синочок. “Це колишній цирковий ведмідь. Йому вже 12 років. Вісім із них він прожив у невеликій клітці вдома у родини циркових артистів, які гастролювати по всій країні. Коли подружжя облишило свою діяльність, почало шукати, де прилаштувати тварину, а тому звернулося до нас. Ми виявили, що разом із Синочком у клітці сиділа маленька Люба, — каже пані Марина і вказує на наступний вольєр, у якому весело стрибає 5-річна ведмедиця. — Їй було всього два роки, та Люба перебувала у сильному стресі через те, що її рано відлучили від мами і намагалися зробити ручною”.
“Біла скеля” забрала Синочка і Любу, а сім’я циркових артистів підписала зобов’язання більше не брати та не розмножувати ведмедів.
Люба живе в одному вольєрі з 8-річним Михасиком. Вони вже протягом кількох років товаришують: зимують в одному барлозі, разом купаються і харчуються. Під час мого перебування на території притулку Люба і Михасик гралися й бігали. Люба залазила на дерево, що лежить посеред вольєра, а Михасик її штовхав на землю. Та падала і катулялася на спині. Це було так мило!
“Раніше Михасик жив у клітці на території ресторану, — каже пані Марина. — Спочатку тварину використовували як контактну іграшку, а коли вона підросла і стала небезпечною, замкнули і не випускали з клітки. Михасик почав відмовлятися від їжі, ставав кволим. Віддати тварину у притулок рестораторів змусила екоінспекція. Так ведмідь і потрапив до нас”.
Сьогодні Михасик може безпечно перебувати в одному вольєрі з ведмедицею Любою. Зоологиня каже, що на їхню соціалізацію пішло три тижні.
За словами пані Марини, площа притулку “Біля скеля” — 2,5 гектара. Вольєрами тут забудували пів гектара, всі різного розміру — від 300 до 1,5 тисячі квадратних метрів.
“Кожен з них оснащений сітчастою огорожею, яка подає незначні електричні імпульси під час доторку. Це потрібно, щоб ведмідь не викопував прохід під сіткою”, — пояснює зоологиня. На території всіх вольєрів є водойми, де тварини купаються. Тут також облаштували барлоги. На вигляд це насип із землі, де з одного боку є бетонна труба — вхід для ведмедя всередину. Барлоги мають площу приблизно 4 — 5 квадратних метрів. На земляному насипі росте трава — усе для того, щоб створити для ведмедя максимально природні умови.
Засновниця притулку каже: в Україні слід вдосконалити законодавство у сфері захисту прав тварин.
“Наші два кіпери (доглядачі тварин. — Авт.) розкладають корм по периметру вольєра, аби ведмеді шукали його так, як у природному середовищі. Даємо тваринам овочі, фрукти, рибу, горіхи, сир, ягоди, — каже жінка. — Он бачите, валяється шкірка від апельсина? Вони вміють її самостійно оббирати, як і варені яйця”.
Йдемо із пані Мариною далі. У трохи меншому вольєрі повільно переставляє лапи Чана — 24-річна ведмедиця напівзниклого тяньшанського підвиду бурого ведмедя. Тварина виступала в цирку, а коли стала непотрібною, покинули між гаражами. Її підгодовували охоронці, а потім ведмедицю знайшли активісти.
“Чада жила у тісних клітках, недоїдала, бачила мало природного світла. З часом тварина практично втратила зір, а також, через брак вітамінів у неї були хворими більшість зубів, які лікарі видалили”, — каже пані Марина.
Рухаємося до виходу, і я помічаю меншого розміру вольєр.
У ньому — 8-місячні ведмежата Папай і Аска. “Їх рано відлучили від матері, щоб використовувати для фотосесій. А коли бізнес “накрився”, кинули напризволяще”, — розповідає зоозахисниця.
Поки ми спілкуємося із співзасновницею “Білої скелі”, Папай і Аска граються одне з одним і видають кумедні звуки. Ці малята, як і їхні старші побратими, житимуть у притулку завжди — адже через завдані їм травми повернутись у дику природу не можуть.
Зізнаюсь, раніше мені здавалося, що я дуже боюся ведмедів. Утім, побувавши у цьому притулку, відчуваю, що люди бувають набагато страшнішими за диких лісових тварин.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому публікація списків боржників за комунальні послуги — незаконна
