Сергій Лукащук, 128-ма гірсько-штурмова Закарпатська бригада, 29 років:
— Мама... Усміхнувся, коли вимовив це слово. Мама — це мій промінь світла, який веде й оберігає все життя, де б я не був. У 2014 році я опинився на передовій, захищав Україну неподалік Дебальцевого. Тоді ми дивом вийшли з оточення. І я вірю, що це сталося завдяки маминій молитві та її вірі. Я хочу подякувати всім матерям за терпіння, за ваші молитви!
Я бажаю всім мамам України дочекатися своїх захисників і захисниць живими та здоровими.
Валентин Бондаренко, відділ прикордонної служби “Станиця Луганська”, 25 років:
— Мені хочеться кричати на весь світ, як сильно люблю свою маму! Немає ще таких слів, які можуть передати всі барви любові, яку відчуває кожен син і донька до своєї мами. Мама — вона завжди думає і переживає за нас, особливо тепер, у цей тяжкий для всіх нас час.
Я вітаю всіх наших мам зі святом та бажаю вам довгих років життя! А ще хочу попросити всіх синів і доньок, де б ви зараз не були, як би не були зайняті, передзвоніть до мами у цей святковий день.
Я ж обіцяю, що дуже скоро повернусь додому з величезним букетом твоїх улюблених квітів!
Віра Гвоздакова, 131-й окремий розвідувальний батальйон:
— Згадую свою маму Раю і відразу перед очима бачу ляльку з синім волоссям, яку вона мені колись подарувала. Я так мріяла про неї! На першому курсі навчання на “новорічний вогник” я навіть волосся собі в такий колір пофарбувала, як у тієї ляльки. Ото було радості!
Уже три роки я на війні. Вдома мене чекають двоє дітей: 14-річний син та 8-річна донька. І я, їхня мама, переживаю більше за них, ніж за себе. Діти — це моє найбільше щастя. І тільки віра в нашу перемогу допомагає мені пережити розлуку з ними. З дітьми допомагає моя мама.
Я бажаю всім мамам терпіння та не опускати рук ні в якому разі! Ми обов’язково переможемо й разом будуватимемо квітучу та успішну Україну.
Роман Костишин, служить у ЗСУ на північному сході України, 23 роки:
— У серці кожного захисника та захисниці особливе місце займає мама. Особисто в мене перед очима — щемливі моменти, коли моя матуся Інеса водила мене за руку до школи, вчила любити свій край, виховувала патріотом, доброю та світлою людиною.
Напевно, нема в цілому світі людини, яка турбується та переживає за тебе більше, ніж мама. Хоч ти вже й дорослий, ти воїн, але все одно своїм ніжним та добрим голосом матуся завжди перепитає, чи все добре, чи ти щось їв, як твій настрій. Серце мами — любляче та щире.
Мамо, я тебе вітаю і дуже люблю. Щодня відчуваю твою підтримку та віру. І саме завдяки тобі я точно знаю, що наша перемога — не за горами!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також спогади про художницю Любов Панченко, яка померла після місяця голодувань у Бучі
