Жінка взялася пекти хліб, аби хоч на мить подарувати воїнам відчуття тепла рідного дому. Її запашні буханці смакують захисники по всій лінії фронту — від Харківщини до Херсонщини.
“Ми з чоловіком виховуємо шестеро дітей — двох доньок та чотирьох синів. Це і є наша найбільша втіха та гордість, — розповідає багатодітна мати і волонтерка Наталія Бартащук із села Соколова, що на Вінниччині. — У перші дні великої війни мій 27-річний син Вадим заявив, що боронитиме країну. Раніше він проходив строкову службу, тому якийсь досвід мав. У травні 2022 року добровольцем до війська записався і 26-річний Ігор. Тож хвилювань стало вдвічі більше. Та сини просили не тривожитися, підтримувати їх, молитися і вірити у краще. Хіба я могла не дослухатись до своїх дітей? Вадим та Ігор стали бійцями батальйону “Азов”, служать на різних напрямках, де дуже гаряче. Кожен мій ранок починається з очікування дзвінка чи повідомлення від них. Навіть якщо тільки “плюсик” надішлють — це вже радість”.
Співрозмовниця ділиться — кулінарія їй завжди подобалась, а що родина багатодітна, то часто пече пироги, хліб, булки.
“У нашій родині є певна традиція — раз на тиждень обов’язково має бути щось спечене, — каже пані Наталія. — А коли почалася велика війна й діти пішли на фронт, я стала пекти для воїнів, щоб якось відвернути погані думки. Ініціаторкою була моя подруга та сусідка Оксана, пекарка, її син теж пішов добровольцем до війська.
Якось Оксана в лікарні побачила поранених захисників. Захотілось порадувати їх домашніми стравами. І ми з нею кожна на своїй кухні стали варити борщ, смажити котлети, млинці, робити ковбаси. Двічі на день возили гарячу їжу в госпіталь. Особливо важко було, коли у країні виник дефіцит пального й були страшні черги на заправках. Але ми якось викручувались, добирались до госпіталя. Також я постійно передавала харчі своїм синам та їхнім побратимам. Обов’язково у пакунку був домашній хліб, печений на черені. Слава про нього швидко розійшлась, мене попросили пекти його щотижня. І ось уже півтора року двічі, а то і тричі на сім днів передаю на фронт партію буханців через місцевих волонтерів”.
Борошно господиня використовує своє, з продуктами допомагають односельці та підприємці. З одного замісу виходить сім буханців. Вага кожного — три кілограми.
“У мене піч на дровах, тому хліб виходить дуже смачний та духмяний, — каже Наталія Бартащук. — Звечора роблю опару. До ранку вона підходить. Тісто в мене на олії, цукрі, солі, дріжджах та воді. Замішую його, а тим часом у печі топиться. Коли догорають дрова, саджаю хліб. Зверху присипаю крохмалем, щоби був блискучий та краще зарум’янився. Робота досить клопітка, забирає чотири години. А я ж ще працюю у дитячому садочку опалювачем, тримаю господарство. Радію, коли бійці передають мені через волонтерів привіт, дякують за хліб. Кажуть, що коли беруть його в руки, то завжди цілують. Це розчулює до сліз.
А днями син Ігор приїжджав у відпустку з Донецького напрямку, то знову напекла йому буханців, бо побратими просять “маминого хліба”. Особливо смакує він до борщу. Я вже й з ліку збилась, скільки буханців спекла. Добру тисячу. Певно, стільки люди за життя його не напікають, як я за ці неповні два роки. Мрію про одне — аби всі наші діти повернулись з війни живі та з перемогою”.
