Пані Євдокія все життя мешкала у селі Лосятин Кременецького району. Працювала на фермі та в буряківничій ланці місцевого колгоспу, аж доки він не розпався. Ще до осені минулого року бабуся сама себе обходила: варила їсти, прала, прибирала в хаті і допомагала дочці Валі обробляти дев’ять соток городу. Але роки даються взнаки.
“Я живу в Тернополі. Мама довго не хотіла до мене перебиратися і мешкала сама, — каже пані Валентина, дочка довгожительки. — Місцева влада пропонувала закріпити за нею соціального працівника, але вона навідріз відмовилася. Тож кожні вихідні я приїжджала до Лосятина — переважно, щоб попрацювати а городі, з хатньою роботою мама давала собі раду сама. Вона завжди мені радила, де і що краще сіяти і садити, як правильно обробляти. Буває, приїду, а мама з паличкою ходить по городу й бур’яни прополює. Каже, соромно буде, як люди побачать, що ділянка необроблена”.
На початку цієї зими в бабусі Євдокії стали відмовляти ноги, погіршився зір і слух. Тож дочка забрала її до себе. Жінка вже не може самостійно ходити — прикута до ліжка. Кожен день довгожительки розпочинається і закінчується молитвою, в якій дякує Богу за прожиті роки, просить здоров’я та захисту для всіх своїх рідних, а особливо — аби чимшвидше закінчилася війна. Каже, що мріє дочекатися перемоги.
Бабуся досі має хорошу пам’ять. Знає імена та дати народження всіх 10 онуків, 17 правнуків і 5 праправнуків.
“Мама жодного разу не лежала в лікарні, і взагалі до медиків рідко зверталася, — ділиться пані Валентина. — Застуду чи грип лікує сама — чаєм з малини та лікарських трав, які самі заготовляємо. З медикаментів вживає хіба що таблетки на серце та проти болю голови”.
На запитання, в чому полягає секрет довголіття бабусі Євдокії, дочка відповідає: “Мабуть, у постійній праці. Мама уже з восьми років ходила в поле жати пшеницю, прислуговувала на панській кухні. А потім працювала в колгоспі і мала чималу свою господарку. Обробляла город, тримала багато птиці, доглядала свиней, корів. Весь час була в русі. Рано вставала і пізно лягала спати”.
Зі слів дочки, пані Євдокія — дуже доброзичлива людина, ніколи ні з ким не сварилася і завжди радо допомагала односельцям. До речі, свої довгі роки довгожителька, мабуть, має завдячувати і генам. Адже її дідусь прожив 102 роки.
У харчуванні пані Євдокія ніколи не була перебірлива. Їсть все, що й інші члени родини, — борщ, вареники, деруни, молочні продукти, кожного ранку смакує каву та хліб з маслом. А найбільше любить картоплю — печену, смажену, варену, присмачену чи пісну.
“Навіть у найважчі часи мама ніколи не занепадала духом і завжди знаходила вихід зі скрутної ситуації. Розпочату справу доводила до кінця. За це її цінують та поважають односельці”, — каже на завершення нашої розмови пані Валентина.
