Свою волонтерську групу назвали “Шалені бджілки”.
“Із перших днів великої війни допомагаємо захисникам, щоб хоч якось підтримати їхній бойовий дух, тим паче, що межуємо з областями, де точаться важкі бої, — розповідає волонтерка Наталія Дзюра. — Така мета об’єднала вісім населених пунктів Криничанської громади. Наша команда — це десятки людей, серед яких освітяни, підприємці, фермери, пенсіонери, допомагають і діти. Весь процес налагоджений — хтось куховарить, хтось доставляє продукти. Жартома називаю своє обійстя хабом, бо всі страви та продукти везуть до мене, а я розподіляю по холодильниках, морозильних камерах і погребах. Готуємо щось у мене, щось — у домівках інших активістів. Зокрема, щомісяця смажимо аж 16 тисяч млинців.
А ось волонтерка Альона Муха зі Семенівки разом із сусідками готують каші — гречану, перлову, рисову, яких кожного місяця передають на фронт близько трьох тисяч пакетів. Альона Бондаренко із Світлогірського готує в автоклаві консерви із крупами, засмажкою й м’ясом. Вони дуже ситні й можуть зберігатися кілька років. Крім того, щотижня варимо кілька десятків літрів борщу, печемо десятки тисяч булочок і стільки ж смажимо котлет.
Тетяна Шокало із села Кринички влітку готує із родиною холодний квас для захисників, що чудово втамовує спрагу. Щодня робить 40 — 45 літрів цього напою. А ще маємо город, де садимо для потреб армії бульбу, моркву, буряк, капусту та інші овочі. Також тримаємо поросят, щоб було воїнам сало по-козацьки й наїдки з м’яса. Крім того, продуктами допомагають місцеві птахофабрики, фермери та небайдужі. Кошти надсилають на наші картки, а ми постійно публікуємо звіти, як їх витратили”.
За словами волонтерки, найбільше вони радіють, коли бійці дякують за смачні страви, передають прапори з підписами й шеврони.
“Для нас кожен захисник — як рідний, — зауважує пані Наталія. — Коли посилки вже мандрують до військових, накриває така тиха, світла радість. Уявляю, як ці великі мужні діти заглядають у коробки: а що ж там до них приїхало, що за гостинці їм передали?! Потім думаю собі, як цей виснажений війною солдат скуштує домашньої випічки, згадає обличчя своєї мами, сестрички чи дружини, на мить відчує тепло рідного дому... Це мотивує працювати далі”.
