До проводів в армію у селі Городківка на Вінничині готуються заздалегідь, адже для юнака і його родини це — велика подія. На самому ж святі родичі призовника перев’язують його навхрест вишитими рушниками, а кохана — червоною стрічкою.
Напередодні юнак, який збирається до армії, із найближчим другом, дружкою, ходить запрошувати односельців на урочисте святкування своїх проводів.
“У сам день випровадин хрещені батьки та ближчі родичі перев’язують хлопця через плече вишитими рушниками навхрест. Ще ввійшло в традицію перев’язувати сорочками, — розповідає Валентина Гижко, краєзнавчиня, місцева мешканка. — І так перев’язаний він має бути весь вечір. Якщо парубок має дівчину — вона перев’язує його червоною стрічкою і цим обіцяє дочекатися з армії”.
За словами жительки Крижополя Любові Бородачик, також подекуди у селі зберігся звичай, коли кожна запрошена на випровадини дівчина прикріплює шпилькою новобранцеві на груди хустинку — це оберіг для того, аби хлопець повернувся додому здоровим.
Після цього гості сідають до святкового столу. У проміжках між застіллям танцюють. І так — три заходи за стіл.
“Уже раненько після гостини батьки випроводжають сина з хати, — каже Валентина Гижко. — Мама знову перев’язує його через плече рушником. Причому вузол треба зав’язати дуже міцно, аби син був “прив’язаний” до свого роду, хоч би як далеко служив. Цього рушника хлопець забирає зі собою, не розв’язуючи вузла. Його він має зберегти й привезти після служби додому. Однак дехто той рушник біля військкомату віддає одразу мамі.
Вузол треба зав’язати дуже міцно, аби син був “прив’язаний” до свого роду, хоч би як далеко служив.
Ще перед виходом з дому батьки благословляють хлопця іконою. Дійшовши до воріт, мама каже: “Вернися до хати”. Син тричі повертається в дім і перевертає стілець або лавку. За третім разом мама розбиває на порозі тарілку. Так роблять, аби син повернувся додому живий та здоровий, а батькам не так боляче було розставатися з ним”.
Місцеві також кажуть, що в деяких селах їхнього краю тепер розбивають пляшку спиртного на дрібненькі шматочки. І що дрібніші ці шматочки, то щасливішою і легшою буде служба в армії. Також при виїзді зі села солдат пов’язує на знакові з його назвою декілька стрічок.
Традиційна страва села — городківська ковбаса. Беруть 2 частини меленого та 1 частину різаного на дрібні шматки свинячого м’яса, не дуже жирного. На 10 кілограмів додають 200 — 250 грамів тертого часнику, 30 грамів меленого чорного перцю, 150 грамів солі. Старанно вимішують. Начиняють цим м’ясом кишкову оболонку. Після цього ковбасу вудять 5 — 6 годин. Дрова беруть лише черешневі впереміш із дубовими.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про незвичне хобі однієї сім'ї із Рівненщини
