Адаптуватися у цивільному житті після війни — важко. Але реально.
“РЕМОНТ Я ЗРОБИВ ЗА ТРИ-ЧОТИРИ ДНІ”
36-річний Володимир Кривенко — боєць 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. На війну вперше поїхав у 2014 році, понад 14 місяців захищав Піски, Донецький аеропорт, потім — Кримське, що на Луганщині. Після демобілізації повернувся у Київ і відкрив власну справу. “Я мислив так: “Якщо вижив на війні, то для чогось я таки потрібен”, — каже Володимир.
Ветеран вирішив відкрити кав’ярню у Києві. На старті у Володимира було лише 20 тисяч гривень. Оренда коштувала 10 тисяч, ще декілька тисяч витратив на приладдя та кавові зерна. “Ремонт я зробив за три-чотири дні, — каже чоловік. — Самостійно щось встановлював, фарбував. Першого січня 2017 року відкрив перший заклад. За рік — уже другий”.
Частину грошей на відкриття бізнесу Володимир позичив у друзів. “Я знав, що можна отримати гроші від Центру зайнятості, проте умови мені не підходили. Треба було написати й захистити бізнес-план, пройти навчання... У мене банально не було на це часу”, — пояснює чоловік.
Перший місяць Володимир Кривенко “закрив” зі збитком 19 тисяч гривень. Але не здався. Позичив ще трохи коштів у побратима й продовжив розвивати власну справу.
Спочатку Володимир обслуговував клієнтів лише самостійно. А коли за рік відкрив ще одну локацію, то набрав персонал. Сам же продовжував працювати позмінно. У неділю брав вихідний і їздив на закупи. Станом на травень 2017 року вже окупив власну справу.
“Я взагалі не знав, якпроводити правильно розрахунки, — каже Володимир. — Був страх працювати з банками... Але зрештою зрозумів: “Ми самі будуємо обмеження у своїх головах”.
З 24 лютого 2022 року Володимир Кривенко знову служить у лавах ЗСУ. За понад рік боєць отримав уже третє поранення і проходить реабілітацію у шпиталі. Він планує якомога швидше повернутися у стрій і боротися за перемогу України. Одна з кав’ярень Володимира досі працює.
“СПОЧАТКУ МИ ЗАКУПИЛИ ОБЛАДНАННЯ”
31-річний Олександр Ткачук з 2013 року служив у СБУ. З 2014 року перебував у відрядженнях в АТО, потім — в ООС. У 2018 році завершив п’ятирічний контракт із СБУ й вирішив зайнятись вебдизайном — розробкою сайтів. “Паралельно продовжував навчатися SEO (просування сайтів) та інтернет-маркетингу”, — розповідає чоловік.
У 2020 році Олександра запросили на посадуфахівця з SEO в ІТ-фірму, яка розробляла систему “розумний будинок”. Але через повномасштабне вторгнення компанія припинила свою роботу. Олександр з дружиною Яною переїхали з Києва в Івано-Франківськ. І... започаткували там виробництво вишиванок. Справа здалася перспективною, хоча була геть незнайома. Запустили інтернет-магазин, сторінки в соціальних мережах. Яна створювала контент, Олександр працював з рекламою, паралельно проходив бізнес-тренінги.
Фінансову підтримку чоловік отримав у Міністерстві у справах ветеранів. “Згідно з програмою “Варто 2.0”, як ветеран, отримав фінансування на створення та розширення власного бізнесу, — каже Олександр Ткачук. — Передусім ми закупили дороге вишивальне обладнання”.
Згодом Яна отримала грант “Власна справа”, за умовами якого держава надає до 250 тисяч гривень підприємцеві, який зобов’язується створити два додаткові робочі місця. Загалом подружжю знадобилося 1,7 мільйона гривень, щоб розпочати бізнес. Олександр і Яна налагодили випуск вишитих сорочок, суконь, блузок. Допомагають і ЗСУ, виготовляючи для військових форму, термоодяг.
“Наш проект масштабний та передбачає окупність протягом двох років. Однак під час війни все складінше”, — підсумовує Олександр. Нині на його виробництві в Івано-Франківську працює троє найманих працівників. Пара мріє, що зовсім скоро зможе відкрити магазин ще й в іншому місті.
