Олександр Волощук, письменник та журналіст, подорожує вже 19 років. За його плечима — 60 відвіданих країн. Проте через пандемію в останні два роки мандрівник зосередився на подорожах, які не потребують перетину кордону. У 2020-му він пройшов Україну з півночі на південь — із села Грем’яч Чернігівської області до міста Вилкове Одеської, а цьогоріч — завершив “Український хрест”, перетнувши державу із заходу на схід.
“Стартував я із села Соломоново, що на Закарпатті, неподалік Чопа — на початку серпня, — розповідає Олександр Волощук. — Мій маршрут пролягав через понад половину областей України — я просто провів пряму лінію на карті і йшов дорогами, які максимально близько підходять до цієї лінії. Планував пройти 12 областей, але в підсумку вийшло 14. Зокрема, тому, що коли я переходив з Івано-Франківської області у Тернопільську, найближчий міст через річку Дністер був на території Чернівеччини. А коли йшов по півночі Черкащини, то шлях проліг і через маленький шматочок, півтора кілометра, території Київської області”.
Під час мандрівки Олександр Волощук відвідував не лише визначні пам’ятки, а й маловідомі для туристів місця. “Я побачив місце падіння метеорита на Землю, яке сталось 400 мільйонів років тому, — Іллінецький кратер на Вінниччині, — каже він. — А ще вперше побував у Моринцях, Холодному Яру, Чигирині. І також уперше пішки пройшов Карпатами”.
У середньому за день Олександр Волощук долав 31 кілометр, найбільше — 42. За плечима мандрівник ніс рюкзак вагою 23 кілограми. “Там були намет, спальний мішок, каремат, гігієнічні засоби, щоденник для записів, карти. Мав газовий балон та пальник, щоб варити їсти. Також у рюкзаку були незначні запаси готової їжі, — каже чоловік. — Одягу — небагато, оскільки виходив ще літньої пори”.
Фінішувала мандрівка Олександра Волощука в селі Рання Зоря, яке тепер уже безлюдне. Загалом подорож чоловіка тривала 64 дні, з яких 58 він ішов, а ще 6 були “вихідними”. За цей час панові Олександру вдалося ближче ознайомитися з рідною країною.
“Я зрозумів, що Україна — дуже цікава для подорожей. Українці, звичайно ж, різні — особливо це відчувається, коли після Галичини потрапляєш на Поділля або далі на схід, але й спільного у нас багато. Наприклад, мова. Приємно вразили села Донеччини, Луганщини, Харківщини, де люди, як і на Галичині, говорять українською”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про карантинні правила, які діють за кордоном
