...Народився пан Петро на Хмельниччині, у селі П’ятничани, наподалік Збруча. Мандрівник каже, що з вікон його батьківської хати вже видно Тернопільщину. З дитинства любив географію та спорт. Ще в початковій школі читав журнал “Навколо світу”, який йому виписувала мати, й мріяв стати професійним спортсменом, виступати на різноманітних змаганнях і подорожувати. Та доля повернула так, що чоловік став працювати у столиці машиністом баштового крана. “Мені дуже подобалося з висоти споглядати Київ, трудитися, радіти, що допомагаєш споруджувати нове житло для наших людей. Працював навіть на пенсії, до початку повномасштабного вторгнення”, — розповідає співрозмовник.
Замолоду пан Петро дуже хотів побувати за кордоном. Та не міг, бо, за його словами, був поганим комсомольцем і з Союзу його не випускали. Проте з друзями часто їздив на футбольні матчі як уболівальник київського “Динамо”, водночас вивчав природу й архітектуру тих міст, де бував.
Із відновленням Незалежності у вільний час та у відпустці став більше подорожувати Україною та нарешті поїздив Європою і Азією. Загалом киянин відвідав 46 країн. Найулюбленішими стали Хорватія та Іспанія. “Мої друзі та знайомі, які знали, що я “волочуся світом”, стали мені докоряти, що, мовляв, ти хтозна куди їздиш, а України не знаєш. То від 2008-го почав роз’їжджати на велосипеді рідною країною. Спочатку хотів побачити всі пам’ятки архітектури загальнодержавного значення, — зауважує Петро Грушко. — Їх виявилося не так багато. Тоді подумав: та все, що є в Україні, — цінне, і про все треба розповідати світові”.
Мандрівник побував у багатьох містах, містечках, селищах, селах і хуторах Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Житомирщини, Черкащини, Хмельниччини. А 2,5 року тому вирішив об’їздити всі-всі населені пункти Тернопільщини. Спонукав до цього історик Володимир Ханас. Він запропонував панові Петрові не лише подорожувати краєм, але й фіксувати місця, де був, на фото та розміщувати їх у Вікіпедії.
Перед кожною поїздкою на Тернопільщину Петро Грушко ретельно готував двоколісного побратима — велосипеда. Із собою брав дві запасні камери, змінний одяг, шолом, намет, каримат, спальник, трохи їжі, пляшку води, кип’ятильник і телефон, на який знимкував край. Із родинного села П’ятничани вирушав о 5-й ранку. За день проїжджав від 5 до 40 кілометрів. До 22.00 старався знайти місце для ночівлі, якщо це була кількаденна подорож. Ночував зазвичай біля місцевих храмів, бо там — безпечно. Часто сам душпастир чи жителі сіл запрошували мандрівника до власних садиб. Багато розпитували, годували й давали харчі в дорогу. Пан Петро дізнавався інформацію про населені пункти або з місцевого музею, або від мешканців. І, за рекомендацією пана Ханаса, описував побачене у Вікіпедії, за що отримав нагороди.
Мандрує Петро Грушко у теплу пору, щороку проїжджає на двоколісному шість-сім тисяч кілометрів. Відпочиває лише взимку. Надалі запланував подорожі 1458 населеними пунктами рідної Хмельниччини. Обіцяє щодня розповідати про неї у соцмережах. А потім візьметься за Прикарпаття й Буковину. Каже: хоче закарбувати на світлинах кожен куточок нашої неймовірної країни!
