Герой України Владислав Стоцький з позивним «Вогонь» розповів як провів 68 днів в оточенні. Про це він говорив в ефірі Армія FM. Він отримав звання Герой України після того, як 68 діб виконував бойову роботу на позиції, яка весь цей час перебувала в оточенні.
Росія передислоковує стратегічну авіацію: на які регіони України готується атака
"Ми зупиняли ворожу піхоту, а дронарі знищували"
«Було літо, 10 липня, зайшов на позицію. „Судний день“ (ред. — російський підрозділ) почав на нашому напрямку працювати, почалися нормальні скиди, ФПВ, ураження. Ситуація погіршилась максимально, логістика відрізалась», — пригадав військовий.
Він з побратимами залишився на позиціях, продовжував вести бій.
«Пили по можливості, їли по можливості. Постійні штурми, кожен день йде група з 4 до 7 ранку, це 10-15 чоловік. Добре, що були дрони і в К-2, і в нас, і ми могли їх уражати. Наша задача була виходити, стріляти автоматичною чергою в напрямок, куди йдуть росіяни.
Коли куля свистить над головою, то працює інстинкт самозбереження, ти трошки зупиняєшся, це дає можливість підлетіти дрону і скинути скид більш точно, ніж коли ти рухаєшся чи бігаєш. Так ми з ними працювали», — чоловік розповів про співпрацю з дронарями.
Місяць пересувались лише на колінах
Потім їхній бліндаж завалився. Були поранені. Довелось відступити на інші позиції, де Владислав провів другий місяць.
«Нора під землею. Не можемо навіть стати в повний зріст. Пересування тільки на корячках. Нас чотири чоловіки. То був просто місяць партизанщини. Ми відпрацьовували по росіянах, коли вони вже там 10-15 метрів до нас підійшли. Вони про нас не знають, бо ми не виходимо ні в день, ні в ніч.
Всі природні потреби, їмо, спимо, ми всі в тій норі. Коли підходили росіяни, мотоцикли до нас приїжджали, піхотна група, ми відпрацьовували як партизанщина. Виходили, вбивали їх, забирали все, що в них є, ховалися назад. Закінчилось моє те оточення», — розповів він.
Згодом росіяни почали використовувати для наступу бронетехніку.
«Вони доїхали до наших позицій. Підрозділ почав знищувати броню, з броні висипається десант. Десант хоче сховатись, бо їх обстрілюють. Вони в найближчі окопи, а в тих найближчих окопах ми. Ми вийшли зустрічати їх, зав’язався стрілецький бій, контакт там метрів 5-7. Дуже близький бій.
На жаль, в бою загинув посмертний Герой України Сашко Хомяк. Він загинув, і так сталося, що його тіло впало нам на вхід. Росіяни почали гранати закидувати, бо вони бачили, що ми стріляємо, ведемо бій. Вони кинули гранату, одну, другу, третю», — пригадав Владислав.
Тіло Олександра Хомяка лежало на вході й захистило побратимів.
Після цього бою командування спланувало вихід із оточення. Групи військових змогли прорватися до своїх через відкрите поле — маршрут, який вважався надзвичайно ризикованим, але дав шанс уникнути ворожого вогню.
«Ми мали вийти — зліва росіяни, справа росіяни, а по центру відкрите поле. Полем ніхто не ходить, бо відкрита земля, нема де сховатись. І дуже видно для дронів. Ми прийняли рішення так ризикнути, спробувати. Бо якщо підемо дорогою, там де росіяни, точно нас застрелять», — пояснив Владислав.
За його словами, протягом першого місяця було знищено близько 200 окупантів.
«За другий місяць, там кожен раз було по-різному. Вони йшли маленькими групами, 2, 3, 5 чоловік. Ну я не знаю, скільки їх порахувати. За штурм 16 вересня підраховані тіла — це 6 одиниць бронетехніки й 50 чоловік», — повідомив він.