Село Підбереж здавна славиться лозоплетінням. Є легенда, що свого часу річкою Свічею сюди приплив кошик із верби. Місцеві умільці його виловили, розплели й сплели знову. А згодом стали виплітати подібні, але набагато досконаліші вироби.
Нині в тутешніх майстрів — гаряча пора. Бо ж на носі Великдень за східним обрядом. “У нас плетуть не масово, але якісно, — каже 64-річний майстер Іван Кулак. — Такі кошики при доброму зберіганні можуть прослужити й 25 років. Я ще з 1980-х працював у бригаді “сувенірників”, багато чого вмію робити. Кошики — це ще й пам’ять про мою матусю, бо саме вона навчила мене з братом Миколою плести. Брат тепер за кордоном живе, а я продовжую родинне ремесло”.
Майстер розповідає, що для доброго кошика потрібна насамперед лугова лоза, але з такої верби, що росте кущами. Лозу завдовжки від 10 до 20 сантиметрів зазвичай зрізають у жовтні-листопаді або в березні. За словами пана Івана, щоб набрати матеріалу на кошики, доводиться годинами стояти навколішки і різати.
Вдома майстер проварює лозу дві години у 40-літровій каструлі. Ще гарячу — лущить (знімає кору). Робить це вручну, за допомогою спеціального, дуже гострого ножика. Далі лозу Іван Кулак сушить на сонці, взимку — на печі. Висушені гілки зв’язує у пучки і виносить на горище. “Перед плетінням лозу треба добре розмочити, аби була податлива. Плести починаю від денечка (дна). Для цього складаю навхрест ціпки (грубі гілки), у них з чотирьох боків вставляю трохи тонші, аби була основа. Далі по колу городжу дно для кошика”, — ділиться чоловік професійними таємницями.
У виплетене дно майстер припасовує довгі лозини. Довжина їх має більш-менш відповідати висоті майбутнього кошика. Зверху лозини зв’язує, утворюється своєрідний купол. Місцеві майстри ще називають таку заготовку парашутом. А далі — знову по колу. Взявши інші лозини, Іван Кулак плете кошик доверху. Потім бере грубу лозину, згинає, припасовує до боків, уплітає краї і на завершення обв’язує її тонюсінькими лозинами — ручка готова. Увінчує кошик угорі потовщений край — плетиво “косичка”. Кожен майстер у Підбережі має свій фірмовий візерунок, переданий від дідів-прадідів. Таємниць плетива ніхто не розкриває.
Готові вироби Іван Кулак сушить три-чотири години на сонці, а згодом фарбує і лакує. Рукомесник каже, що цьогоріч є попит на білі кошики. На один виріб потрібно в середньому 60 лозин: 30 на вертикальну основу і 30 — на обплітання. Заввишки кошики бувають від 10 до 20 сантиметрів, важать від 500 до 800 грамів. За день майстер виплітає два кошики. Крім великодніх, у Підбережі плетуть кошики для посвячення фруктів на Преображення (Спаса), для збирання ягід, зберігання картоплі та кошики-наплічники для походів по гриби.
За словами Івана Кулака, вербовий кошик може слугувати багато років, якщо добре його доглядати. Майстер радить: після посвячення паски виріб слід добре почистити, загорнути у ситцеву тканину і поставити в сухе місце.
Вибирати кошик на ринку чи в магазині треба також ретельно. Іван Кулак каже, що слід добре його обдивитися, чи немає тріщин і чорних плям на лозинках. Бо якщо є, то це означає, що матеріал неправильно зберігався й оброблявся. Такий виріб довго не послужить. Основна ознака доброго кошика — його пружність. Щоб її перевірити, слід легко натиснути на дно — воно має бути міцне й однорідне. Згодом треба легко стиснути й боки кошика, провести по них рукою. Якщо щось коле руку чи боки занадто шорсткі, то такий кошик швидко втратить свою форму. І наостанок варто поставити виріб на землю й посмикати за ручку. “Якщо нічого не тріщить і ручка не хитається, то можете купувати”, — радить Іван Кулак.
Насамкінець майстер застерігає, що не варто купувати дешеві кошики, бо низька ціна — це зазвичай погана якість. Добротний великодній кошик на ринку коштує нині від 300 до 500 гривень. Ціна залежить від розміру, складності плетива, барви та прикрас.
