Чоловік каже: попри вік і проблеми зі здоров’ям, далі готовий сідати на ровер і, долаючи кілометри, допомагати армії.
“Все життя я працював водієм, а у 2018 році мене обрали депутатом селищної ради. Хотів захищати людей, контролювати дії влади, але почались погрози і тиск, — розповідає Олександр Каніболоцький. — Щоб заспокоїти нерви, брав велосипед і крутив педалі навколо Опішні. Згодом доїжджав уже до сусідніх районів та областей, відпускав негативні емоції, щоб бути в тонусі”.
Зі слів пенсіонера, допомагати війську він почав ще в період АТО. Зокрема, у 2019 році збирав кошти й надсилав потрібні речі та амуніцію для батальйону імені Шейха Мансура.
“В армію мене не брали, хоча не раз ходив до військкомату. Відмовляли через вік. У 2022 році вирішив поєднати улюблену їзду на велосипеді і благодійність. Перший велопробіг був до Батурина й назад. Це 500 кілометрів, здолав їх на своїй старенькій “Україні”, яку отримав у спадок від тата. Зібрав 12 500 гривень і разом з однодумцями купили шини для воїнів 72-ї окремої механізованої бригади. У 2023-му ровером я доїхав до Бучі (Київщина) й додому, вийшло 850 кілометрів. Вдалося зібрати 26 тисяч гривень, які закрили збір на машину. Утретє, у 2024 році, проїхав 900 кілометрів, теж до Бучі, але іншим маршрутом. І вчетверте, того ж року — до Ужгорода. То за ті два останні велопробіги вдалось зібрати понад 2 мільйони 200 тисяч гривень. На ці гроші придбали РЕБи, безпілотники, автомобілі, зарядні станції, турнікети”.
П’ятий велопробіг Олександр Каніболоцький розпочав з Опішні 25 травня цього року. Із собою взяв прапор, речі першої потреби, запчастини до ровера. Щодня у соцмережах він звітує про здоланий шлях, дає реквізити, аби охочі донатили.
“Цього разу мій маршрут проліг через Кременчук, Кропивницький, Вінницю, Хмельниччину, Прикарпаття, — зауважує пан Олександр. — Ось зараз спілкуюся з вами, перебуваючи в Коломиї. Я вже здолав 976 кілометрів! Ще залишається близько 70, але мене попередили, що шлях буде нелегкий. На маршруті є затяжний підйом довжиною 1,5 кілометра. А мій велосипед без передач, то доведеться тягнути його в руках, це непросто. Загалом у цій мандрівці мені зустрічаються добрі люди. Водії сигналять, хтось спиняється і дає гроші. Ночую в готелях, спорткомплексах, іноді забирають до себе небайдужі та місцеві волонтери”.
У середньому Олександр Каніболоцький проїжджає щодня 120 — 150 кілометрів. Але все залежить від погоди.
“Буває, що долаю лише 70 кілометрів на день, якщо сильний вітер і дме в обличчя, — зазначає. — Іноді дається взнаки вік. Під час першого велопробігу в мене наприкінці заболіло серце, ледь дістався до фінішу. А під час передостаннього відчув страшний біль у шлунку. Додому повернувся потягом — і мерщій у лікарню. Там у мене діагностували виразку. Лікар сказав, що про велопробіги пора забути. Проте мене це не зламало. Лікування й дієти дали плоди — виразка зарубцювалася, і я знову кручу педалі. Бо бійцям в окопах — набагато важче. Війна стає агресивнішою, а запити — зростають”.
