“Спершу я працював у Львові на місцевій кухні, яка готувала сушені страви для військових, — каже британець. — Потім поїхав на Київщину з волонтерами організації “Добробат”. Ми відбудовували у Мотижині дитячий садочок, у який росіяни влучили з танка. Через два місяці після деокупації відвідав Бучу. І був вражений руйнуваннями, які спричинили загарбники”.
Річард створив сторінку в соціальній мережі, щоб розказувати своїм друзям із-за кордону про звірства рашистів. Багато з них відгукувались на необхідні збори для потреб військових. А потім почав їздити у прифронтові регіони, щоб допомагати місцевим.
“Я був у Куп’янську, Ізюмі, Костянтинівці, Часовому Яру, Чорнобаївці. Коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, купив два моторні човни. Наповнили їх продуктами й питною водою і доправляли людям, — ділиться Річард. — Хоч це було доволі ризиковано, бо росіяни нас постійно обстрілювали. Деякі волонтери отримали осколкові поранення”.
Нині британець разом з однодумцями організував власне виробництво дронів для фронту й уже передав воїнам приблизно 5000 безпілотників.
“Виготовляємо сотні дронів щомісяця. Я волонтерю понад 1092 дні без вихідних. Окрім виробництва БпЛА, займаюся реабілітацією ветеранів, допомагаю бойовим медикам придбати необхідні ліки для поранених військових, — зауважує волонтер. — Кожна секунда мого дня присвячена Україні. Додому повертатися поки не планую, бо мрію відсвяткувати з Україною перемогу. Родина пишається мною. А я тим, що маю державну нагороду від колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного”.
До слова, Річард дуже полюбив українську кухню. Каже, що найбільше йому смакують борщ, млинці, сирники й вареники.
