Валентина Демиденко — педагогиня за освітою, нині ж — на пенсії. У своєму селі Білозір’я активістка організувала “кулінарний фронт”. Разом із сусідами сушить городину й виготовляє для воїнів сухі борщі, супи, каші.
“Мій чоловік Олександр понад 20 років працює далекобійником. Щоразу була проблема: що дати йому в дорогу, аби було ситно, смачно і не зіпсувалося. Вирішила готувати для нього сухі борщі, рецепт розробляла сама, дещо підглянула в інтернеті. Чоловік брав сухпайки у дорогу, з колегами варили їх, й усім дуже сподобалось, — розповідає Валентина Демиденко. — Після повномасштабного вторгнення на власній кухні я організувала мініцех з виготовлення сухих борщів і не тільки. До процесу залучила односельців. Опанували навіть сушіння м’яса та квасолі, скажу щиро, не з першої спроби. Адже все має висохнути так, щоб було хрустке, у руках ламалося. Наш борщ — ідеальний варіант для польових умов. Бо все, що треба зробити бійцям, це закип’ятити три літри води, кинути туди вміст пакета. І за кілька хвилин додати томатну пасту, яка прикріплена до пакунка зі сухими складниками. На кожному пакетику, який важить 170 грамів, пишемо склад страви, спосіб приготування, терміни придатності, а його можна зберігати і до пів року”.
Зі слів співрозмовниці, біля їхнього з чоловіком будинку є город, там і вирощують овочі. Допомагають із сировиною односельці та волонтери з інших сіл району. За понад три роки асортимент сухих страв, які виготовляє Валентина Демиденко, відчутно розширився. Крім червоного та зеленого борщів, активістка відправляє на фронт різноманітні супи — гречаний з грибами, рисовий, пшеничний, квасолевий, кукурудзяний, гороховий, макаронний, розсольник.
“Також готуємо для воїнів кус-кус з овочами, вівсянку з гарбузовими цукатами й картопляне пюре, — каже активістка. — Робота кипить з ранку до ночі. Торік літо було спекотне, то частину овочів сушили надворі, щоб все встигнути. Радію, коли захисники надсилають світлини з моєю стравою і пишуть: “Тітко Валю, це так смачно. Ви подарували нам тепло рідного дому”. В такі моменти не можу стримати сліз. Здається, я б для кожного небо прихилила, тільки б вони всі повернулися додому живими й здоровими. У нашій родині теж біда — племінник чоловіка зник безвісти біля Покровська. Але віримо, сподіваємося, що він живий, що, можливо, у полоні”.
