Основу його репертуару становлять жартівливі пісні. Як для дорослих, так і для дітей. Та й у спілкуванні Левко Дурко — людина не без гумору. Навіть коли йдеться про такі серйозні теми, як здоров’я.
— Мій зріст — 180 см, а вага 83 кг, — каже заслужений артист України. — Це трохи “зажирно”, але живота не маю. (Усміхається). Мій головний принцип у харчуванні — більше овочів. На сніданок, обід і вечерю обов’язково має бути салатик чи щось таке. При цьому не відмовляюся і від м’яса, адже організм потребує білків.
Колись я любив солоденьке, а тепер можу дозволити собі тільки лизнути. Наприклад, шоколад — маленький, як нігтик, шматочок — до чаю. Бо і його, і каву п’ю без цукру. До речі, фрукти теж вживаю дозовано: грушку — не цілу, а четвертинку, виноград — лише декілька “бульок”, сливки — одна-дві... Словом, у всьому треба знати міру.
— А зранку робите руханку?
— Звичайно. Але це руханка відповідно до віку (мені все-таки пішов уже сімдесят сьомий рік) і до можливостей організму. Річ у тім, що я переніс багато випробувань, пов’язаних з коронавірусом і ускладненнями, які виникли після того. Довгих п’ять років вів боротьбу. За життя проти смерті. Навіть так було.
— Перепрошую, що з вами сталося?
— Виникли проблеми з правицею. Діагноз — флегмона, тобто по-народному — рожа. Лікарі довго й нудно тягнули, стежили, аж поки рука стала, як волейбольний м’ячик. Майже без свідомості мене привезли в лікарню, де пролунав вирок: ампутація! Проте дружина, яка завжди мене береже й трохи знається на медицині, заявила: “Не дам!!!” Тоді хірург сказав, що спробує щось зробити. Хоч це й пов’язано з великим ризиком.
Добрих три тижні я провів у шпиталі. Тричі — під наркозом — мені робили “оперейшн”. Вирізали уражені зв’язки, судини тощо. Але руку, точніше кисть, зберегли. Далі був процес реабілітації: стискання, розтискання і т. д., і т. п. Тож сьогодні я можу одним пальцем правиці грати на клавішах. Трохи допомагаю носом, якщо треба взяти дві ноти. А з лівою рукою все добре — натискаю акорди. Так і живемо. Пристосувалися.
— Кажуть, ви давно практикуєте дихальні вправи?
— Свого часу мені потрапила до рук брошура одного науковця. Я зацікавився цією темою і став займатися. Роблю, наприклад, вдих — не відкритим ротом, а через букви “К” та “Х” , й потім через напівстиснуті губи — видих. (Демонструє). І так 10 — 12 разів. Ті, хто вивчав таку методу дихання, запевняє, що це позитивно впливає на бронхи й легені. До слова, під час ковіду останні були в мене дуже уражені. Права — на 60%, ліва — на 50%.
— А як у вас зі шкідливими звичками?
— Я ніколи не палив. Закінчив інститут фізкультури й не мав часу займатися куривом. Тренування, змагання і все на світі. Хоча потім, коли доводилося грати у ресторанах, то не раз бувало: співаєш у мікрофон, а перед тобою — просто хмари диму. Тоді ж це не заборонялося і люди танцювали з сигаретами в зубах. (Сміється). Щодо спиртного, то вживаю його суто символічно. Коли треба привітати когось з днем народження чи на весіллі. Тоді під тост можна трошки перехилити.
— Пане Левку, вам знайомий такий стан, як депресія?
— Ні. Коли раптом погіршується настрій чи щось таке, я бігом за клавіші. Сідаю за інструмент — тринь-бринь — і все минає. Сьогодні пишу не тільки веселі пісні, а й про війну та наших захисників. Для різних підрозділів, які до мене звертаються. Крім того, беру участь у благодійних концертах. Знаєте, коли ти відчуваєш, що потрібний і про тебе не забули, “депресняка” не може й бути.
