Довгожителька, котра днями відсвяткувала поважний ювілей, мешкає у селі Сосниця на Чернігівщині. Попри роки, жінка дає собі раду і на кухні, і на городі.
“Ганна Іванівна з багатодітної родини. Її батько рано помер, то чотирьох дочок мати ставила на ноги самотужки. Дівчинка хіба перший клас закінчила, писати, читати та рахувати навчилась. Змалку пасла худобу, працювала на торфовищах. А потім — у колгоспній ланці та кухаркою, — розповідає соціальний працівник Олександр Сиворакша. — Згодом зустріла кохання. Зі своїм чоловіком Іллею Гнатовичем виховали двох дочок і сина. Щоправда, недовгим виявилося сімейне щастя. Старші діти були ще школярами, коли їхній батько через хворобу помер. Більше пані Ганна заміж не виходила. І досі згадує, якого доброго мала чоловіка, як вони підтримували одне одного, у якій великій повазі жили. Залишившись сама, вдова, щоб прогодувати родину, робила на продаж щітки з осоки. Товар доводилося нести на плечах кілька кілометрів до станції, тяжкі були заробітки. Також Ганна Іванівна у вільний час плела мережива на рушники й постіль, робила килимки. З часом діти виросли, роз’їхалися. Старша дочка Валентина уже померла. 72-річна Наталія з родиною мешкає у Києві, а від 68-літнього сина Володимира, який живе в Росії, від 2020 року — жодної звістки. Тому жінка мешкає сама. Але щодня до неї навідуються сусіди. І я їй вже 15 років допомагаю”.
Співрозмовник не приховує: щоразу дивується, яка велика у бабусі любов до життя. Хоч би як важко було, вона завжди усміхається.
“Коли не прийду, порається у господарстві: овочі садить, копає, врожай вибирає. Треба щось зашити — без окулярів це зробить. Любить читати газети. Варить собі суп, борщ та інші страви. А ще Ганна Іванівна часто готує свої “фірмові” пироги — капустяники, якими пригощає сусідів. Вона досі на Великдень і паску сама пече, — зауважує Олександр Сиворакша. — Попри вік, майже не хворіє. Востаннє була у лікарів років двадцять тому, зуби лікувала. Дуже любить довгожителька трав’яні чаї, свіжі фрукти, солодке. А ще — співати українських пісень. Пам’ять у свої сто років має гарну, дай Боже кожному. Мабуть, такий довгий вік Господь відвів бабусі за гарні справи, любов, доброту і чесність. А найбільшим спадком на цій землі Ганна Іванівна вважає дітей, онуків і правнуків, за долю яких хвилюється і постійно молиться. До речі, на невеликому святкуванні з нагоди ювілею довгожителька загадала особливе бажання — дочекатись нашої перемоги. Всі віримо, що вона обов’язково буде”.
